Сьогодні, 18 січня, минає рік, як загинув кіборг з Хотинщини Юрій Кушнір У січні минає рік з часу найкровопролитнішої битви за донецький аеропорт. За нетривалий період новітні споруди летовища, яке за 7 мільярдів гривень реконструювали до Євро-2012 з футболу в Україні, від зливи снарядів перетворилися у суцільні руїни. Серед захисників аеропорту були й військовослужбовці Юрій Кушнір із Каплівки та Олександр Боднарюк з Анадол, які загинули смертю героїв 18 та 20 січня.
Про бойового побратима Юрія Кушніра розповідає Володимир Назарчук з міста Кузнецовськ Рівненської області. Служив з літа 2014-го і до літа 2015 року старшиною роти 80-ої аеромобільної бригади. Добре знав Юрія Кушніра, який воював у цьому ж підрозділі.
– Ми з боєм зайшли у донецький аеропорт, від якого залишилися лише уламки будівельних конструкцій. Підручні матеріали – лід, сміття, пісок засипали у мішки, із яких зводили барикади, – розповідає Володимир Назарчук.
– Нас було 19 добровольців із 9-ої роти, котрі прийшли на допомогу 7-й роті. Юра був зі мною на позиції «Ромео» – таку назву їй дали попередники, яких вивели за ротацією. Мало сказати, що там точилися жорстокі і кровопролитні бої – то вогняне смертельне пекло. Особливо важко довелося 15 і 16 січня, коли дві доби тривав безперервний бій. Тоді журналісти назвали донецький аеропорт Сталінградом XXI століття.
Юра добре володів зброєю, яку йому довірили. Із підствольного гранатомета влучно бив ворогів. За період нашої спільної служби зарекомендував себе надійним бойовим товаришем. На фронті, повірте, це багато означає. Знався на електронних приладах: у місці попередньої дислокації змайстрував супутникові антени, аби побратими мали змогу приймати українські телеканали.
Володимир Назарчук запам‘ятав Юрія Кушніра як надійну, веселу, товариську людину, яка вміла розрадити, підтримати, підбадьорити.
Їх поливали снарядами, труїли газами, та вони вижили. Виявили шляхетність, коли на день припинили вогонь, аби супротивник міг забрати своїх загиблих і поранених. Та ворог не відповів на благородний жест: українські військовослужбовці лише з боями евакуйовували «двохсотих» і «трьохсотих».
Осколок впився в його ліве плече, від вибухів контузило. Поруч лежали і живі, і загиблі. Їх навіки поріднила війна. На ній усі вони були братами, товаришами по зброї.
Невдовзі важке поранення отримав і Юрій Кушнір: воно коштувало йому життя.
– Таких людей, як Юра, – переконаний Володимир Назарчук, – не можна забувати. Вони навіки у пам‘яті бойових побратимів. Із 19 бійців нашої роти, які зайшли до Донецького аеропорту, 6 загинули, дехто потрапив у полон. І жодного з нас не оминули ворожі кулі чи осколки.
Джерело: hotvisti.com.ua
