Сьогодні минає рік, як загинув кіборг з Хотинщини Реклама
Сьогодні, 20 січня, минає рік, як загинув кіборг з Хотинщини Олександр Боднарюк.
Журналісти "Хотинських вістей" поспілкувалися із побратимами Олександра Боднарюка, які розповіли про останні дні життя героїчного синів Хотинщини на тій политій кров'ю донецькій землі.
Олександру Олійнику із Хмельницького – 35 років, а Дмитру Зеляку з Нетішина – 30. За третьою хвилею мобілізації добровільно влилися до лав Збройних сил України. Служили у батареї гаубиць з вересня 2014-го по вересень 2015 року.
- Із Олександром Боднарюком познайомилися на Яворівському полігоні, де підрозділ проходив бойове злагодження, – розповідає Олександр. – В одному наметі нас жило десятеро. У подальшому двоє загинули, один потрапив у полон, решту або поранило, або контузило. У зоні АТО Олександр Боднарюк спочатку служив у розрахунку гармати. Коли підрозділу передали малі легкоброньовані гусеничні тягачі, він відремонтував один з них і сів за важелі машини. На ній виконував найбільш відповідальні і небезпечні завдання.
Бійці батареї гаубиць брали безпосередню участь у боях за Донецький аеропорт. Найжорстокіші з них тривали у січні торік.
Олександр Боднарюк на тягачі доставляв у саме пекло боєприпаси, харчі, військовослужбовців, а з переднього краю забирав загиблих та поранених. Кожен такий рейс – справжній подвиг. Він рятував побратимів – і в цьому вбачав свій головний обов‘язок.
Це підтверджує Дмитро Зеляк, якому одному з перших механіків-водіїв легкоброньованих тягачів 80-ї аеромобільної бригади у грудні 2014 року доручили виконувати рейси до аеропорту, чим він займався упродовж двох місяців. Перевозив військовослужбовців як до летовища, так і з нього.
Це підтверджує Дмитро Зеляк, якому одному з перших механіків-водіїв легкоброньованих тягачів 80-ї аеромобільної бригади у грудні 2014 року доручили виконувати рейси до аеропорту, чим він займався упродовж двох місяців. Перевозив військовослужбовців як до летовища, так і з нього.
– Найважче було проїхати приблизно три кілометри і щоб тебе не вразив снаряд ворога. І завжди пам‘ятав про відповідальність, адже за твоєю спиною – товариші по зброї, – наголошує Дмитро.
Позиції, на яких був і Олександр Олійник, протягом тижня противник піддавав безперервному обстрілу. Незважаючи на небезпеку, військовослужбовці стріляли у відповідь, намагалися знешкодити ворожу артилерію.
Під шаленим обстрілом Олександр Боднарюк приїхав до побратимів, аби передислокувати їх – і вивіз із небезпечної зони півтора десятка бійців.
– Ми виїжджали останніми, – пригадує Олександр Олійник. – Лише почали рух і віддалилися від того місця на 150 метрів, як там розірвався потужній снаряд. Якби залишилися, усі б загинули...
Ніколи не зітреться в пам‘яті той день, коли загинув Олександр Боднарюк: о 4-й годині ранку він отримав наказ їхати до аеропорту. Напевне, відчував, що трапиться непоправне. Бо вручив мені прапор, з яким не розлучався з Яворова. І сказав: «Передаш дружині». Ми обнялися. І Саша вирушив у дорогу. Більше ми не бачилися. Як стало відомо, у тягач Боднарюка влучив снаряд, і мужнього побратима не стало. Згодом виконав останню волю Олександра – передав прапор дружині героя.
– Сашко Боднарюк вирізнявся винятковою сміливістю. Любив, шанував і поважав рідних, побратимів, – додає Дмитро Зеляк.
Ветерани АТО Дмитро Зеляк і Олександр Олійник нині вдома.
Джерело: Хотинські вісті
