Розмова з тренером воротарів чернівецької «Буковини»
Реклама
Нещодавно тренером воротарів чернівецької «Буковини» став Андрій Нікітін. Вболівальники добре пам’ятають Андрія Дмитровича за грою у командах елітного вітчизняного дивізіону. Ми вирішили поспілкуватися з Андрієм Нікітіним, який пригадав своє футбольне життя та поділився своїми першими враженнями від роботи в Чернівцях.
«У десятому класі опинився в основному складі «Зорі»
-Андрію Дмитровичу, якими були Ваші перші кроки у футболі ?
-Можна сказати, що у футбол я потрапив пізно – у сьомому класі, однак прогресував швидко. Вже у десятому класі опинився у основному складі луганської «Зорі». А коли закінчив школу, то мені у команді одразу дали ставку.
-У 1990 році Ви провели перший сезон за луганську «Зорю». Пам'ятаєте цей період?
-Так. Це була друга союзна ліга. У першому матчі зіграв гідно. А далі, так би мовити, пішло – поїхало. Тоді у другій лізі грали дуже пристойні футболісти. Там виступали молоді гравці та футбольні ветерани. Рівень союзного чемпіонату був досить високим.
- Після розпаду союзу «Зоря» виступала у вищій лізі чемпіонату України. Як оцінюєте тодішній рівень вітчизняних змагань ?
- Тодішній рівень українського чемпіонату із союзним чемпіонатом не порівняти. Вже потім рівень поступово піднімався, однак на початковій стадії наш чемпіонат був слабеньким. Уявіть собі, що луганська «Зоря» перемагала київське «Динамо», донецький «Шахтар». Про що це може казати ?
-У 90 – х роках Ви грали у складі «Зорі» проти чернівецької «Буковини». Можете пригадати ці матчі ?
-Чесно кажучи, я не пам’ятаю те, як ми зіграли. Тоді наша команда проживала у готелі «Черемош». Вже тоді мені сподобалося місто Чернівці.
- У вищій лізі чемпіонату України луганська «Зоря» перебувала переважно у нижній частині турнірної таблиці. Чого, на Вашу думку, не вистачало «Зорі» для досягнення кращих результатів ?
- Фінансовий стан команди був дуже слабким. Можна сказати, що тоді «Зоря» жила практично без грошей. Хоча у луганській команді грали футболісти високого рівня – Тімерлан Гусейнов, Олександр Севідов, Олександр Малишенко, Олег Волотек…
«Запам’яталися матчі в єврокубках за донецький «Металург»
- Після сезону – 94/95 Ви змінили клубну прописку – перейшли у донецький «Шахтар»…
- У «Шахтар» мене запрошували раніше. Перейти у донецьку команду вирішив у 1995 році. Тоді «Шахтар» тренував Володимир Сальков. Через півроку він залишив Донецьк. У «Шахтарі» я не мав багато ігрової практики. За донецький колектив за три роки зіграв, можливо, матчів п'ятнадцять - двадцять.
- У «Шахтарі» Вашим конкурентом за місце в основному складі був Дмитро Шутков, який тривалий час виступав за донецьку команду…
- Нас вважали рівноцінними воротарями, однак пріоритет більше віддався Дмитрові Шуткову. Не можна заперечувати той факт, що Дмитро був воротарем пристойного рівня.
- Відомо, що Вам вдалося зіграти за «Шахтар» у єврокубках…
- Пам'ятаю, що грав проти «Біркіркари», «Брюгге»… Зрештою, мені більше запам’яталися матчі в єврокубках за донецький «Металург». Зокрема, «Металург» протидіяв італійській «Пармі». Хороші були матчі.
- Ось ми перейшли до донецького «Металурга», де Ви, напевно, провели свої одні з найкращих років футбольної кар’єри…
- Дійсно, у «Металурзі» я провів одні з найкращих років футбольного життя. Можна згадати і маріупольський «Іллічівець», де провів три роки так, як у казці. Там був чудовий колектив, шикарні умови.
У «Металурзі» Ви вже мали більше ігрової практики…
- Так. У донецькій команді конкурував із Юрієм Віртом. То він грав, то я.
- «Металург» ставав призером чемпіонату України. За рахунок чого донецькій команді вдавалося бути серед лідерів ?
- Наставник «Металурга» Семен Альтман за півтора роки побудував практично нову команду. Усе було чітко, зрозуміло. Звісно, що підбір гравців у нас був дуже сильним. Коли Семен Альтман тільки прийшов, ми посіли сьоме місце. Потім були п’ятими, а вже згодом два роки поспіль посідали третє місце. Можна сказати, що Семен Альтман налагодив у колективі усе – від «а» до «я». Все було під його контролем. Семен Йосипович – професіонал, серйозна людина та тренер.
- Ви вже згадали Семена Альтмана. Яких своїх тренерів хотіли би ще відзначити ?
- Якщо казати про воротарську справу, то треба пригадати чемпіона союзу – 72 у складі «Зорі» Олександра Ткаченка. Серед своїх тренерів хочу згадати Анатолія Куксова. Він довірив місце у складі «Зорі», тоді коли мені було 18 років. Я йому вдячний за це.
«В Азербайджані були мільйонні контракти»
- Впродовж сезону – 2003/2004 багато відомих українських футболістів перейшли з донецького «Металурга» у маріупольський «Іллічівець». Ви також змінили Донецьк на Маріуполь. З чим була пов’язана тодішня футбольна міграція досвідчених вітчизняних виконавців ?
- У «Металург» прийшли голландці (Віллем Фреш і Тон Каанен – авт.). Таких тренерів я ще не бачив. Вони – пройдисвіти. Це якійсь жах. А тоді у донецької команди був серйозний кістяк – Шищенко, Яксманицький, Закарлюка, Цихмейструк, я, інші виконавці… Шість гравців на правах оренди віддали в «Іллічівець». Команда Миколи Павлова перебувала у нижній частині турнірної таблиці. З нашим приходом «Іллічівець» зумів піднятися та завершив чемпіонат на восьмому місці. Наступного сезону маріупольська команда стала п’ятою.
У "Іллічівці" провів чудовий період. У маріупольського клубу був блискучий керівник – Володимир Бойко. Попрацював із Миколою Павловим, а потім із Іваном Баланом. У Маріуполі була блискуча команда. Тому і результат був пристойним.
- У 2007 році Ви повернулися до луганської «Зорі», однак довго там не затрималися…
-Я зіграв п’ять матчів, а потім «зламався». На цьому для мене «Зоря» закінчилася. Я поїхав у азербайджанську команду «Сімург» (Закатали). Тоді в Азербайджані був серйозний рівень. Я не знаю те, яка там ситуація зараз. Кажуть, що стало гірше. А тоді в чемпіонаті Азербайджану грало багато легіонерів. Там були мільйонні контракти. Було 5-6 команд на кшталт «Динамо» (Київ), «Шахтар» (Донецьк)…
- Хто з українських гравців виступав із Вами у «Сімурзі» ?
- Михайло Старостяк, Володимир Мазяр… В азербайджанських командах українських футболістів вистачало.
- З яких причин залишили Азербайджан ?
Мені вже було 37 років. А керівництво клубу вирішило провести омолодження команди. Ми з Михайлом Старостяком поїхали з Азербайджану.
«У «Буковину» запросив Сергій Шищенко»
- «Сімург» став останньою Вашою командою у кар’єрі гравця. Чи одразу вирішили присвятити себе тренерській роботі ?
- Так. Коли прийшов у донецький «Металург», то розпочав працювати з дублем. Потім був у першій команді. Рік попрацював у дублі з Сергієм Шищенком. Ще працював у першій команді разом із Володимиром П'ятенкомта Сергієм Ташуєвим. Коли «Металург» розпався, то попрацював півроку в «Сталі».
- Чому Вам не вдалося затриматися у «Сталі» ?
- Знову прийшов голландець. Щоправда, інший представник Голландії. Працювали нібито непогано – посіли четверте місце. Нас викликають та …знімають. Пояснили, що у них нові поняття… Сказали, що будуть інші люди, тому стане краще. Краще, так краще…
- За молодіжний склад «Сталі» виступає буковинець Микола Павлюк. Як Ви оцінюєте його футбольні перспективи ?
-Хлопець вже перебуває, так би мовити, під першою командою. Потенціал у нього є. Футболіст прогресує. Якщо усе буде гаразд, то через рік-другий хлопець заграє у першій команді «Сталі».
- Як у Вас виник варіант із роботою у «Буковині»?
- У «Буковину» мене запросив Сергій Шищенко. Два роки жив у Ірпені. А впродовж двох місяців знаходився у Донецьку. Зателефонував Сергій Шищенко. Я погодився на приїзд у Чернівці. Немає змісту сидіти без роботи.
Які у Вас перші враження від Чернівців, команди ?
- Чернівці - чудове місто. Щодо команди, то треба багато працювати. Будемо працювати та рухатися вперед. На сьогоднішній день враження приємні.
- Розкажіть про свою сім'ю …
- Одружений. Маю двох дітей. Старшому синові – 25 років, онучці – півтора року. Молодший син навчається у шостому класі. Сім'я – це святе.
- Щоби Ви хотіли сказати буковинським уболівальникам ?
- Ми зробимо все для того, щоби вболівальники «Буковини» отримували задоволення від гри команди. А результат обов’язково прийде.
ДОВІДКА
Андрій НІКІТІН народився 8 січня 1972 році у Ворошиловграді (нині – Луганськ). Виступав у командах «Зоря» (Луганськ), «Шахтар» (Донецьк), «Металург» (Донецьк), «Іллічівець» (Маріуполь) та «Сімург» (Закатали, Азербайджан).
Тренував воротарів донецького «Металурга» (2011-2012, 2013-2015), голкіперів молодіжного складу колективу з Донецька (2010 – 2011).
У 2016 році тренував воротарів молодіжного складу команди «Сталь» (Кам'янське).
Виступи у професійних командах:
1990 – «Зоря» (Луганськ) – 5
1991 – «Зоря» (Луганськ) – 41
1992 – «Зоря - МАЛС» (Луганськ) – 19
1992/93 – «Зоря – МАЛС» (Луганськ) – 33
1993/94 – «Зоря – МАЛС» (Луганськ) – 36
1994/95 – «Зоря – МАЛС» (Луганськ) – 34
1995/96 – «Шахтар» (Донецьк) – 6
1996/97 – «Шахтар» (Донецьк) – 3
«Шахтар – 2» (Донецьк) – 9
1997/98 – «Шахтар» (Донецьк) – 2
«Шахтар – 2» (Донецьк) – 25
1998/99 – «Шахтар» (Донецьк) – 10
«Шахтар – 2» (Донецьк) - 6
«Металург» (Донецьк) – 7
1999/00 – «Металург» (Донецьк) – 5
2000/01 – «Металург» (Донецьк) – 13
2001/02 – «Металург» (Донецьк) – 23
«Металург – 2» (Донецьк) - 4
2002/03 – «Металург» (Донецьк) – 21
«Металург – 2» (Донецьк) – 1
2003/04 – «Металург» (Донецьк) – 16
«Металург – 2» (Донецьк) – 1
«Іллічівець» (Маріуполь) – 11
2004/05 – «Іллічівець» (Маріуполь) – 28
2005/06 – «Іллічівець» (Маріуполь) – 15
2006/07 – «Іллічівець» (Маріуполь) – 1
«Зоря» (Луганськ) – 5
2007/2008 – «Сімург» (Закатали, Азербайджан) – 11
2008/2009 – «Сімург» (Закатали, Азербайджан) – 4
Досягнення:
Срібний призер чемпіонату України: 1996/97, 1997/98, 1998/99
Бронзовий призер чемпіонату України: 2001/02, 2002/03
Володар Кубка України: 1996/97
Бронзовий призер чемпіонату Азербайджану: 2008/09
Переможець другої ліги чемпіонату України: 1997/98
Срібний призер чемпіонату СРСР серед клубів західної зони: 1991
Член символічного клубу воротарів імені Євгена Рудакова – 103 матчі на «0»
Олексій МАМЧУК
