Активісти вимагають від влади звернути увагу на потреби цієї категорії Реклама
29 вересня у Києві розпочався всеукраїнський форум «Право на життя». З усієї країни з'їхалися учасники, які хочуть привернути увагу влади до ситуації із соціальною незахищеністю людей з інвалідністю. Від Чернівецької області до столиці також виїхала делегація. Зокрема, у на форумі перебуває громадська активістка, голова організації «Мрія» Любов Свіріденко.
В офіційному зверненні учасників, яке опубліковане у соцмережі facebook, зазначені основні тези заходу та пропозиції щодо вирішення проблем осіб з інвалідністю:
У вересні цього року виповнюється 10 років, як Україна підписала Конвенцію ООН про права людей з інвалідністю, яка передбачає захист й забезпечення повного й рівного здійснення всіма особами з інвалідністю всіх прав й основоположних свобод, а також формування поваги до людської гідності цих громадян.
Більше 3 мільйонів громадян з інвалідністю України протягом цих років сподівалися і вірили у реальні кроки Держави, направлені на покращення їхнього становища і забезпечення прав. Проте пройшло 10 років, а люди з інвалідністю досі залишаються заручниками соціальної, політичної, економічної, інформаційної та культурної дискримінації.
Ми усвідомлюємо складну економічну, соціально-політичну ситуацію в країні, пов’язану із зовнішньою агресією та необхідність захисту української держави, що це ускладнює забезпечення прав і соціальної захищеності осіб з інвалідністю. Водночас, громадяни з інвалідністю вкрай занепокоєні тим, що в результаті децентралізації влади і передачі повноважень місцевим органам влади, Уряд втратив контроль щодо забезпечення соціального захисту та прав осіб з інвалідністю на регіональному рівні відповідно до Конституції України і законів України.
Громадські організації осіб з інвалідністю відмічають відсутність значимого прогресу у визнанні Державою їх повноправними незалежними соціальними партнерами у вирішенні проблем людей з інвалідністю. Як на всеукраїнському, так і на місцевому рівні продовжують ухвалюватися рішення, що стосуються осіб з інвалідністю, без їхньої участі, що обмежують і порушують їхні права.
Сьогодні процес пов’язаний з імплементацією положень Конвенції в Україні фактично є стагнацією і, навіть, регресом по реалізації основних положень цього надважливого міжнародно-правового документу.
Як наслідок: зростання соціальної незахищеності і, навіть, ЗУБОЖІННЯ людей з інвалідністю, НЕДОСТУПНІСТЬ для осіб з інвалідністю на рівні з іншими до фізичного оточення, транспорту, інформації та зв’язку (стаття 9 Конвенції); НЕМОЖЛИВІСТЬ отримання доступу до якісних медичних та реабілітаційних послуг, НЕДОСТУПНІСТЬ ліків та виробів медичного призначення (стаття 25,26 Конвенції); НЕМОЖЛИВІСТЬ заробляти собі працею через недоступне середовище (стаття 27 Конвенції); НИЗЬКИЙ рівень пенсій та соціальних допомог (стаття 28 Конвенції); НЕНАЛЕЖНЕ забезпечення технічними засобами реабілітації (стаття 20 Конвенції) та санаторно-курортним лікуванням; ВІДСУТНІСТЬ реального соціального захисту жінок та дітей з інвалідністю (стаття 6,7 Конвенції).
Більше 3 мільйонів громадян з інвалідністю України протягом цих років сподівалися і вірили у реальні кроки Держави, направлені на покращення їхнього становища і забезпечення прав. Проте пройшло 10 років, а люди з інвалідністю досі залишаються заручниками соціальної, політичної, економічної, інформаційної та культурної дискримінації.
Ми усвідомлюємо складну економічну, соціально-політичну ситуацію в країні, пов’язану із зовнішньою агресією та необхідність захисту української держави, що це ускладнює забезпечення прав і соціальної захищеності осіб з інвалідністю. Водночас, громадяни з інвалідністю вкрай занепокоєні тим, що в результаті децентралізації влади і передачі повноважень місцевим органам влади, Уряд втратив контроль щодо забезпечення соціального захисту та прав осіб з інвалідністю на регіональному рівні відповідно до Конституції України і законів України.
Громадські організації осіб з інвалідністю відмічають відсутність значимого прогресу у визнанні Державою їх повноправними незалежними соціальними партнерами у вирішенні проблем людей з інвалідністю. Як на всеукраїнському, так і на місцевому рівні продовжують ухвалюватися рішення, що стосуються осіб з інвалідністю, без їхньої участі, що обмежують і порушують їхні права.
Сьогодні процес пов’язаний з імплементацією положень Конвенції в Україні фактично є стагнацією і, навіть, регресом по реалізації основних положень цього надважливого міжнародно-правового документу.
Як наслідок: зростання соціальної незахищеності і, навіть, ЗУБОЖІННЯ людей з інвалідністю, НЕДОСТУПНІСТЬ для осіб з інвалідністю на рівні з іншими до фізичного оточення, транспорту, інформації та зв’язку (стаття 9 Конвенції); НЕМОЖЛИВІСТЬ отримання доступу до якісних медичних та реабілітаційних послуг, НЕДОСТУПНІСТЬ ліків та виробів медичного призначення (стаття 25,26 Конвенції); НЕМОЖЛИВІСТЬ заробляти собі працею через недоступне середовище (стаття 27 Конвенції); НИЗЬКИЙ рівень пенсій та соціальних допомог (стаття 28 Конвенції); НЕНАЛЕЖНЕ забезпечення технічними засобами реабілітації (стаття 20 Конвенції) та санаторно-курортним лікуванням; ВІДСУТНІСТЬ реального соціального захисту жінок та дітей з інвалідністю (стаття 6,7 Конвенції).
У програмі заходу:
12:00-13:00 – Хода (маршрут вул. Хрещатик: від Бессарабської площі – до Майдану Незалежності).
Рекомендований час прибуття: 10:30 - 11:30,
місце збору: вул. Хрещатик (від Бессарабської площі до вул. Богдана Хмельницького).
13:00-15:00 – проведення Форуму на Майдані Незалежності.
