Галина Стринада каже, що її ляльки-мотанки приносять у дім щастя
Галина Стринада з буковинського села Чорногузи здобула у вижницькому коледжі професію вишивальниці, однак вабило її виготовлення ляльки. Надто що це лялька-оберіг.
«Хотілося донести до людей, наскільки це давня і важлива традиція для нашого народу, — каже пані Галина. — Без ляльок-мотанок ніколи не обходилися в родині, тримали їх на почесному місці в хаті. Коли хтось заходив до світлиці, його увагу одразу привертала лялечка, захищала від зурочення, особливо берегла дитину».
За словами майстрині, усі ляльки слугували своєрідними талісманами дому. Були їх різновиди. Одні — на багатство, інші — на вірне кохання, що називалися нерозлучниками, бо мали одну спільну руку. Лялька-подорожниця завжди щасливо повертала власника з далеких доріг до рідного порога, її часто давали чоловікам, які вирушали на війну. Є материнські обереги — їх робили або як замовляння на народження дитини чи близнят, або для породіллі. Ляльки робили на врожай, заклинання дощу, здоров’я, достаток тощо.
— Не знаю, що важливіше: чи то лялька приносить щастя, чи то людина себе програмує на бажані події, — міркує майстриня. — Але нерідко так буває, що хтось замовить ляльку, і невдовзі в його житті стається те, про що так довго мріяв. Якось одна жінка замовила нерозлучників з дитям на руках, бо хотіла і пару знайти, і дитинку народити. Так і сталося. Одразу після заміжжя завагітніла. Дехто замовляє ляльку з дитям на руках у рожевому чи блакитному сповитку залежно від того, мріє мати хлопчика чи дівчинку. Коли робиш ці обереги з натхненням, добрими побажаннями, то, мабуть, ця енергетика і передається тій людині, яка матиме ляльку вдома.
Це гарний подарунок і для дітей, і для дорослих. Мотанки були не просто іграшками. Цю лялечку мати клала в колиску. Виготовляла зі старої сорочки, зберігши елементи вишивки. Часто її наповнювали запашним зіллям, від чого дитина краще спала. Потім дитина виростала і передавала мотанку власним дітям як родинний оберіг.
Створювали мотанку за чіткими правилами, пояснює майстриня. Її не шили, а тільки намотували нитку на скручені валки тканини, з яких формували тулуб. Голкою не торкалися ляльки: зшивати чи прикрашати вишивкою дозволено хіба що одяг, але в жодному разі не кололи сам оберіг. Так само не дозволяли стригти її чи в’язати на ній вузлики. Вважали, що так можна зав’язати собі долю. Тому частини ляльки формували і скріплювали, туго намотуючи нитку за годинниковою стрілкою, а кінець нитки просто обривали.
— На обличчі ляльки-мотанки обов’язково робили сакральний хрест. Також намотували його за годинниковою стрілкою з ниток різного кольору, — каже пані Галина. — Це сильний оберіг — знак Сонця, що символізує зв’язок між небом і землею, предків із сучасниками.
Одягали ляльку в народне вбрання: робили сорочечку, поясом кріпили спідницю, голову замотували хусточкою. А весь процес супроводжували добрими побажаннями і молитвою.
Надія Макушинська, «Урядовий кур’єр»
