"Я стою на площі вже багато років. І бачив за цей час чимало зібрань, протестів, мітингів. 
Та 7 років тому я став свідком чогось особливого.
Одного дня біля мене почали збиратись люди. Десятки, сотні, тисячі. Пам’ятаю, як стрімко почав залюднюватися маленький простір під моїми ногами. Як обростав спочатку торбами з їжею, термосами і рядами домашніх закруток. Потім палатками, шинами.Як Центральна площа перетворилася на майдан, чернівецький Майдан. І на нього виходило щодня більше й більше людей. 
Я бачив розмаїття гасел на плакатах, тисячі синьо-жовтих стрічок, сотні розфарбованих касок, десятки наметів. Я чув вигуки людей, їхні заклики, я слухав їхні пісні. Жодні телетрансляції чи фотографії не передавали того, що тут відбувалося. 
Та найважливіше, що я побачив – це волю в людських очах, відчув їхню незламність віри та бажання бути воістину незалежними. 
Ким би не були ці люди сьогодні, сім років тому вони були відчайдушними героями. І я їх пам’ятаю”.