Зараз військовий несе службу в одному із найгарячіших місць протистояння з російськими окупантами Реклама
Президент України Володимир
Зеленський нещодавно нагородив орденом "За мужність" ІІІ
ступеня Миколу Нижника, жителя села Лужани Чернівецького району, призваного на військову
службу за мобілізацією Чернівецьким районним територіальним центром
комплектування та соціальної підтримки. В офіційному формулюванні, розміщеному
на сайті Чернівецької обласної ради, зазначено, що нагородили нашого земляка «За
особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету
та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».
Зараз він несе службу в одному із найгарячіших місць протистояння
з російськими окупантами. Проте наш захисник був не багатослівний та скромний.
"Ця нагорода, скоріш за все,
стосується всього підрозділу. Я служу так само, як і мої побратими. За
військовою спеціальністю – сапер. Не думаю, що зробив щось надзвичайне,
сьогодні кожен повинен самовіддано захищати свою Вітчизну. Служитимемо так само
сумлінно аж до нашої безумовної Перемоги!", - каже воїн.
Розмова
з дружиною Миколи Нижника Світланою вийшла більш розгорнутою.
"24 лютого чоловік нервово палив
та ходив подвір’ям. А 25-го вранці, нічого не сказавши мені і дітям, поїхав у
Кіцмань. Не чекав дзвінків чи повісток – просто пішов воювати. Передзвонив, вже
коли був у автобусі, що мав доправити солдатів на схід, бо коли вдосвіта
збирався, то забув кілька важливих для фронту речей. Довелося наздоганяти
автобус, щоб передати все необхідне", - каже дружина.
На запитання, чому чоловік не повідомив її про своє рішення Світлана відповіла:
"Мабуть, боявся, що буду його відмовляти. Але
я навіть не сумнівалася, що Микола піде у числі перших, адже воював вже у
2015-16 роках, і коли почали говорити про те, що Росія може напасти, одразу хмурнішав
та стискав кулаки. Певна, що жодні вмовляння на нього би не подіяли", - розповідає дружина.
Сини захисника пишаються своїм татом і
все розуміють. Вони ще школярі, але змалечку Микола навчив їх, що нічого у
житті не дається легко. Обидва займаються карате та частенько привозять призи та
нагороди з різноманітних змагань. Це також загартовує характер, а батьківський
приклад надихає на нові здобутки.
Світлана розповідає, що найважче для дружини воїна це "пережити ті дні, коли з Миколою немає зв’язку. Таке буває досить часто… Але коли телефонує, моїй радості немає меж! Та життя не зупинити – ростуть сини, тому весь час присвячую їм. Всією родиною чекаємо на тата з Перемогою!".
"Навіть коли ми виженемо загарбників
з нашої землі, я так чи інакше залишуся дружиною військовослужбовця: чоловік
пов’язує своє майбутнє зі службою в українському війську, мріє здобути вищу
освіту та стати офіцером", - пояснює Світлана.
