Військові проживають у одному селі Товтри Вікнянської громади
Три брати із села Товтри Вікнянської громади – Іван, Василь та Віталій Бойчуки – служать у лавах ЗСУ добровольцями з перших днів повномасштабного вторгнення. Найдовше з них воює старший брат Іван: контракт зі Збройними силами України він підписав ще у 2016 році.
Про це розповідає староста села Товтри Віктор Коханий, пише molbuk.ua.
"Найстаршому Василю – 49 років, Івану – 47, а Віталію – 45. Іван – будівельник, до війни займався різними ремонтами, навіть стелив дахи. Віталій закінчив у Києві духовну семінарію, там, здається, співав у церковному хорі. Рідні кажуть, що на війні отримав контузію, тому вже не знають, чи буде співати. Про Василя знаю найменше. Він, здається, водій. Батьки їхні вже давно померли. Мають хлопці ще сестру, вона працює за кордоном", – каже Іван Коханий.
Віталій Бойчук розповідає, що до лав ЗСУ доєднався у лютому. Наразі його виписали із військового госпіталю й на десять днів відпустили додому.
Найстарший з братів Василь зараз на самому "нулі". Він рідко виходить на зв’язок, тому телефон часто у нього вимкнений, каже Віталій.
Середній брат Іван кілька днів тому відсвяткував день народження – 47 років. Він найдосвідченіший із братів, на службі в ЗСУ ще з 2016 року.
"Я закінчив Київську духовну семінарію при Києво-Печерській лаврі. Та склалося так, що до війни працював у спеціалізованій охороні. В армії не служив, але коли почалося повномасштабне вторгнення, стояти осторонь не зміг. Як і всі, думав, що не так складеться життя. Багато моїх друзів навіть автомат у руках ніколи не тримали, а тут довелося вчитися. Не всі залишилися живими, але це війна. Через роботу я часто бував у Росії, ще до 2014 року і кілька разів – після. Я бачив, як там живуть. І все, що нам розповідають про них, – це правда. У селах люди дуже бідують, страшно. Я не хочу, щоби мої діти так жили й були "рабами влади". Саме заради них я пішов воювати. У мене три доньки та старший син, йому – 20. Донькам 10, 12 та 14 років", – розповідає чоловік.
Найстарший з братів Василь зараз на самому "нулі". Він рідко виходить на зв’язок, тому телефон часто у нього вимкнений, каже Віталій.
"Василь – старший мій брат, – продовжує Віталій. – Він також живе у Товтрах. Востаннє я бачив його сім місяців тому, як і Івана. Вдалося поговорити з ним два дні тому. Сказав тільки, що у нього все добре. Він також живе з сім’єю у Товтрах, ми всі тут живемо. Василь підписав контракт на службу із ЗСУ ще у 2020 році. У нього були друзі, які воювали раніше. Він пішов не заради грошей, ми всі пішли не для цього. Розмовляли раніше про Україну, нашу долю. Відчували, що щось буде, адже історія повторюється. Нам ніколи ці сусіди не давали нормально жити".
Середній брат Іван кілька днів тому відсвяткував день народження – 47 років. Він найдосвідченіший із братів, на службі в ЗСУ ще з 2016 року.
"Іван служив раніше. Військової справи він навчався у Харкові. Зараз залишили на Закарпатті. Іван працює на радіолокаційних машинах, зараз продовжує цю роботу. Якщо простіше пояснити його професію, то він не дає ракетам залітати в наші міста. Вони тримають рубіж на заході України. За ними їде машина, яка збиває ракети окупантів. Він майстер на усі руки, раніше любив будівництво. Говорив з ним сьогодні, частіше з ним говоримо, ніж з Василем, бо є зв’язок. У нього був кілька днів тому день народження, привітав його. Іван має донечку Аліну, дуже її любить", – додає Віталій.
