"Це був чемпіонат світу серед майстрів. Моя вагова категорія – до 63 кілограмів. Поїздка коштувала дорого, мені допоміг тренер. Україну представляла лише я. На моїй футболці було написано, що я представляю Україну. Спортсмени, тренери з інших країн мене дуже підтримували. Підходили, обіймали. Напевно, не було такої країни, з якої б не підходили колеги й не висловлювали свою підтримку. Змагання важкі, перемога далася нелегко", – ділиться враженнями спортсменка.

"Зараз я працюю на двох роботах – інженером-електронником в училищі № 8 та тренером в одному з тренажерних залів міста. Наступного року буде 23 роки, відколи почала займатися паверліфтингом, – говорить чемпіонка. – У 2000 році у нашому місті вперше відкрили фітнес-зал для дівчат. Там я зустріла свою викладачку, чоловік якої займався паверліфтингом. Вона каже: "Ти тут так тренуєшся важко, хоч би на якісь змагання пішла". А я ж тоді навіть про це не думала, тренувалася для себе. Її чоловік познайомив мене зі своїм тренером. Той категорично не хотів мене брати, сказав, що не буде тренувати дівчат. Але потім передумав".

"Тренувалися тоді зі мною тільки хлопці. Не надто це популярний вид спорту серед дівчат", – пригадує Наталя.

"Коли перемогла на перших змаганнях у Чернівцях, все якось пішло далі. Була перерва у п’ять років, коли у мене народилося двоє дітей. Після того я повернулася у спорт, минулого року була перша перемога на чемпіонаті світу у Швеції, цьогоріч – друга, у Канаді".

"У спортзалі дівчат, крім мене, не було. Наша команда – це 20 хлопців і я", – усміхається Наталія.