Павло Чеботар загинув 7 червня на Донеччині На Буковині сьогодні, 14 червня, попрощалися з 38-річний добровольцем Павлом Чеботарем.
Про це повідомляє місцеве видання "Хотинські вісті".
"Кривава війна безжально забирає наших Героїв. На Донеччині 7 червня загинув Павло Борисович Чеботар, уродженець села Шилівці. Йому було 38 років. Він – батько двох синочків – минулого року пішов добровольцем, щоб захистити свою родину та Україну від нелюдів-окупантів, які несуть смерть, біль і розруху на нашу багатостраждальну землю. Сьогодні з ним прощалася родина та Клішковецька громада", - повідомило видання.
Що відомо про Павла Чеботаря
Павло Чеботар народився 4 серпня 1986 року в Шилівцях у багатодітній сім’ї, де виховували чотирьох дітей (крім нього ще двох синів
та доньку).
Працьовитий, серйозний і доброзичливий чоловік не цурався ніякої праці. Трудився у садах чи на інших роботах, завжди був готовий допомогти близьким чи знайомим. Дуже підтримував маму, особливо після смерті батька.
Як розповів його молодший брат Іван, сім років тому Павло одружився і переїхав жити у Малинці. З коханою дружиною Оленою ростили і виховували двох синочків Миколку та Андрійка, їм зараз 5 та 3,5 роки. Дуже радів, коли вони народилися, усім серцем їх любив, вони для нього були найціннішим, що є у житті.
Напевно, заради них і влився у лави Збройних сил України у період повномасштабного вторгнення, щоб вороги не принесли руїни у наш край. За прикладом брата Івана, який є учасником антитерористичної операції, досвідченим військовим контрактником, Павло у серпні минулого року теж добровольцем пішов до війська.
Був сапером 68-ї єгерської бригади, самовіддано і відповідально виконував доручені завдання. З нетерпінням чекав кожної можливості поспілкуватися з рідними: мамою, дружиною та синами. Це було для нього розрадою і наснагою воювати далі.
"Спочатку Павло проходив навчання у Кам’янці-Подільському за спеціальністю "сапер", – розповідає брат Іван. – Після цього потрапив у частину, яка воювала на Харківщині. Згодом підрозділ передислокували у Донецьку область, а саме під Авдіївку, коли там тривав великий наступ і було дуже "гаряче". Останнім часом служив біля Покровська. Був сапером-зарядником, займався як замінуванням, так і розмінуванням, дуже відповідально ставився до кожного завдання, яке перед ним ставили. Тож командування відзначило його подякою за сумлінну і самовіддану службу, успішне виконання завдань. Це була складна робота, працював переважно вночі з міркувань безпеки".
Під час виконання однієї із бойових задач Павло і загинув. Як поінформували рідних у сповіщенні, сапер 2 інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення, солдат Павло Борисович Чеботар загинув 7.06.2024 року, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини, отримавши мінно-вибухову травму, несумісну із життям, у районі населеного пункту Новоселівка Перша Покровського району Донецької області.
За словами брата-військового Івана, ворожий російський дрон з вибухівкою здійснив пряме влучання, тож шансів вижити у Павла не було…
Загибель мужнього воїна, нашого захисника озвалася великим болем не тільки у серцях його дружини, дітей, матері, сестри і братів, а й усіх рідних і знайомих, котрі знали та поважали цю хорошу, чуйну і доброзичливу людину. Він віддав своє життя за свободу та незалежність України, мирне небо над нами.
Працьовитий, серйозний і доброзичливий чоловік не цурався ніякої праці. Трудився у садах чи на інших роботах, завжди був готовий допомогти близьким чи знайомим. Дуже підтримував маму, особливо після смерті батька.
Як розповів його молодший брат Іван, сім років тому Павло одружився і переїхав жити у Малинці. З коханою дружиною Оленою ростили і виховували двох синочків Миколку та Андрійка, їм зараз 5 та 3,5 роки. Дуже радів, коли вони народилися, усім серцем їх любив, вони для нього були найціннішим, що є у житті.
Напевно, заради них і влився у лави Збройних сил України у період повномасштабного вторгнення, щоб вороги не принесли руїни у наш край. За прикладом брата Івана, який є учасником антитерористичної операції, досвідченим військовим контрактником, Павло у серпні минулого року теж добровольцем пішов до війська.
Був сапером 68-ї єгерської бригади, самовіддано і відповідально виконував доручені завдання. З нетерпінням чекав кожної можливості поспілкуватися з рідними: мамою, дружиною та синами. Це було для нього розрадою і наснагою воювати далі.
"Спочатку Павло проходив навчання у Кам’янці-Подільському за спеціальністю "сапер", – розповідає брат Іван. – Після цього потрапив у частину, яка воювала на Харківщині. Згодом підрозділ передислокували у Донецьку область, а саме під Авдіївку, коли там тривав великий наступ і було дуже "гаряче". Останнім часом служив біля Покровська. Був сапером-зарядником, займався як замінуванням, так і розмінуванням, дуже відповідально ставився до кожного завдання, яке перед ним ставили. Тож командування відзначило його подякою за сумлінну і самовіддану службу, успішне виконання завдань. Це була складна робота, працював переважно вночі з міркувань безпеки".
Під час виконання однієї із бойових задач Павло і загинув. Як поінформували рідних у сповіщенні, сапер 2 інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення, солдат Павло Борисович Чеботар загинув 7.06.2024 року, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини, отримавши мінно-вибухову травму, несумісну із життям, у районі населеного пункту Новоселівка Перша Покровського району Донецької області.
За словами брата-військового Івана, ворожий російський дрон з вибухівкою здійснив пряме влучання, тож шансів вижити у Павла не було…
Загибель мужнього воїна, нашого захисника озвалася великим болем не тільки у серцях його дружини, дітей, матері, сестри і братів, а й усіх рідних і знайомих, котрі знали та поважали цю хорошу, чуйну і доброзичливу людину. Він віддав своє життя за свободу та незалежність України, мирне небо над нами.
