Іван пішов воювати у 2022 році і у важких боях отримав низку контузій та поранень Реклама
Історія буковинця, який пройшов пекло на війні. Чоловік воював на багатьох напрямках фронту. Захищати Україну пішов у 2022 році. Особливо важкі бої були в Білогорівці, Святогірську, Нирковому. Там втратив побратимів та друзів.
"Хлопці спочатку жартували, що я часто молився. А потім, коли припекло, радили молитися вголос. І ми молилися разом. Щодня просив Бога, щоби вижили і повернулися додому. Ось, дивіться, це стара плитоноска”, - військовий витягує із кишені бронежилета хрестик та іншу атрибутику, яка з ним постійно на війні. Як і обереги, які надсилали воякам діти.
[/quote]
Іван народився і проживає на Буковині. З 2019 року служив у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді, воював на різних напрямках фронту. У березні 2022-го його підрозділ вирушив на бойове завдання, щоби дати відсіч окупантам. На посаді старшого стрільця Іван воював на Херсонському напрямку, Миколаївщині та Донеччині.
[quote]"Контузії не рахую, а перше поранення було на Миколаївщині. Осколок залетів у ногу. Одна половина застрягла у нозі, друга - у військовому квитку. Відразу й уваги не звернув, бо адреналін, бій. Відчув кров у черевику, пізніше запекло”, - згадує.
Іван народився і проживає на Буковині. З 2019 року служив у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді, воював на різних напрямках фронту. У березні 2022-го його підрозділ вирушив на бойове завдання, щоби дати відсіч окупантам. На посаді старшого стрільця Іван воював на Херсонському напрямку, Миколаївщині та Донеччині.
[quote]"Контузії не рахую, а перше поранення було на Миколаївщині. Осколок залетів у ногу. Одна половина застрягла у нозі, друга - у військовому квитку. Відразу й уваги не звернув, бо адреналін, бій. Відчув кров у черевику, пізніше запекло”, - згадує.
"Друге порання отримав у Верхньокам’янці. Потрапили під обстріл БМП. Семеро із дев’яти були поранені, але всі вижили. Уламки пішли по ногах. Деякі дрібні так і залишилися там: лікарі вирішили не витягувати, щоби не зашкодити”, - пояснює.
Іван вважає, що тільки згуртованість, така, як на початку великої війни, допоможе нам відбитися від ворога.
"Пам’ятаю як тоді самі до нас у частину приходили добровольці. Як допомагали і волонтери, і місцеві жителі, села яких ми боронили від ворога. Як ми спали на морозі та раділи чашці чаю чи просто гарячої води. Деякі люди з тих сіл досі телефонують і дякують. Ми вдячні їм, а вони нам”, - усміхається захисник.
У зв’язку зі станом здоров’я Іван продовжив службу у роті охорони Чернівецького ТЦК та СП. Помалу звикає, що вже не десантник, хоча досі дивується ставленню земляків до війни.
"Від деяких чув на початку мобілізації: «Та я би пішов, але коли зателефонують, повістку дадуть». Так вони й досі не пішли. А тепер вони ж і кажуть: «Я тебе туди не посилав». І скаржаться, що треба ховатися від ТЦК. Відповідаю їм: «То йдіть самі служити, і ніхто не буде шукати». Хлопці ж не вічні. Хтось загинув, інші, от-як я, вже не може не те що пробігтися, а взагалі ледве ходить. Усі хочуть, щоби війна закінчилася, і просто чекають цього. Але це так не працює. Треба йти і захищати свою країну, тоді й війна завершиться - нашою Перемогою!” - розмірковує Іван.
Історію бійця публікує Служба зв’язків з громадськістю Чернівецького ОТЦК та СП.
