Максим Ворона колекціонує шеврони
Автівка Максима Ворони – це справжній музей на колесах. Стеля його машини вкрита шевронами, і кожен із них має свою унікальну історію.
«Я жодного разу не перераховував їх. Навіть приблизно не уявляю, скільки тут наліпок, але історію кожної пам’ятаю: де, звідки, за яких обставин», — розповідає він.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Максим добровільно вирушив у військкомат. Довелося просити й умовляти, щоб взяли на службу, — згадує він. Так він потрапив до 107-ї бригади ТРО 97-го батальйону.
«Тоді мною керувало відчуття відповідальності перед Батьківщиною... Я не міг інакше. Дружина й діти мене розуміли, знали, що я піду. А от батькам довго нічого не сказав, «морозився» пів року, мабуть. Мама і зараз не все знає», — розповідає воїн-лісівник.
До війни Максим не мав військового досвіду. Спочатку отримав посаду стрільця у стрілецькій роті. Пізніше пройшов навчання і став сапером у інженерно-саперному взводі.
За час служби воїн-лісівник пройшов багато гарячих точок: воював на Чернігівщині, Харківщині, Донеччині, Сумщині та у Запорізькій області. Хоча досвід мисливствознавця допомагав йому в певних ситуаціях, інколи він, навпаки, заважав.
«Я звик до лісів Сокирянщини, знаю кожен звук тутешніх дібров. А коли ми вперше потрапили у сосновий ліс на Харківщині, де під ногами пісок, я почувався максимально незручно. Постійно жартував, що це неправильний ліс: усе шурхотить незрозуміло, звуки незнайомі. Це мені лише заважало», — згадує Максим.
«У мене дуже добра пам’ять. Я пам’ятаю всі деталі, вулиці, номери квартир... Це велике навантаження на мозок. Так само у подробицях я пам’ятаю й різні трагічні події… прокручую постійно все у голові», — додає він.
«Так співпало, що місце для шевронів закінчилося, і я демобілізувався. Те, що підприємство зберігало за мною робоче місце, було великим заспокоєнням. Я знав, що коли повернуся, матиму де працювати. Відтак у моїй колекції шевронів з’явилася ще одна особлива наліпка — ДП «Ліси України».
З січня буковинця перевели на роботу до філії «Подільський лісовий офіс». Зараз він працює інженером охорони та захисту лісу. Як демобілізований отримує надбавку до зарплатні, також раз на рік йому передбачена додаткова премія.
Сьогодні Максим знову серед лісів Сокирянщини, які так добре знає. Тут знайомий кожен звук і кожен шелест, які «лікують» від пережитого. Та навіть у мирному житті війна залишається у його пам’яті — у спогадах, у шевронах, у дорогих серцю символах на стелі автівки.
