Байдужість влади та служб залишає дітей-сиріт у чернівецьких інтернатах Реклама
Місцева влада Чернівців не може забезпечити належні умови для створення дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ), незважаючи на численні заклики до цього. Як з’ясувала одна з місцевих родин, що вирішила взяти на себе відповідальність за дітей, відсутність необхідного житла, бюрократичні проблеми та відсутність підтримки з боку місцевих чиновників серйозно ускладнюють створення умов для цього в Чернівцях.
Про це на своїй сторінці у Facebook пише Валерія Ясницька, яка з сім'єю вирішила створити дитячий будинок сімейного типу.
"Ми з чоловіком (як кажуть деякі знайомі, ненормальні взагалі люди) торік всиновили двох прекрасних дітей. Так, нам було страшно, так ми пройшли усі кола пекла з документами і розширенням житлової площі, курсами і судами, але ми це зробили.
Наш досвід виявився абсолютно позитивним, а діти прекрасними, і ми вирішили ще раз ризикнути і створити ДБСТ (дитячий будинок сімейного типу). Тим більше, що майже 20 років мого сидіння за клавіатурою призвели до проблем зі спиною і думки про зміну роботи. Усі троє наших дітей також підтримали цю ідею. Як сказав старший син "бо жити так, як в притулку, це поховати себе ще з дитинства, то чим менше дітей там буде, то краще”,” — розповідає авторка допису, яка вирішила поділитися своїм досвідом.
Наш досвід виявився абсолютно позитивним, а діти прекрасними, і ми вирішили ще раз ризикнути і створити ДБСТ (дитячий будинок сімейного типу). Тим більше, що майже 20 років мого сидіння за клавіатурою призвели до проблем зі спиною і думки про зміну роботи. Усі троє наших дітей також підтримали цю ідею. Як сказав старший син "бо жити так, як в притулку, це поховати себе ще з дитинства, то чим менше дітей там буде, то краще”,” — розповідає авторка допису, яка вирішила поділитися своїм досвідом.
За даними на 2024 рік, у Чернівцях нараховується майже 200 дітей без батьківського піклування. Однак для таких дітей є лише два будинки сімейного типу та п'ять прийомних сімей. Патронатних сімей немає зовсім. Водночас, як пояснюють місцеві чиновники, велика черга на ДБСТ у місті не стоїть. Однак проблема полягає не лише в недостатній кількості сімейних форм виховання, але й в відсутності вільного житла для створення таких родин.
"До чого ж тут будинки, запитаєте ви? Та все банально просто. Не знаю, чи здогадуються місцеві чиновники про те, що ані більшої кількості ДБСТ, ані патронатних сімей у місті не буде ще дуже довго, бо якщо всі папери ще можна зібрати по третьому чи то вже четвертому колу (бо як мені пояснили, "вашу справу про всиновлення здали в архів, тому вам треба йти і ЗНОВУ приносити всі ті самі довідки, бо ж це зовсім інша форма виховання дітей”, а це добрий місяць ходінь по кабінетах), то житло, в якому можна проживати восьми-десяти людям, більшість з яких діти, у чернівчан відсутнє. Немає такого будинку і у нас.
Ті, хто хоч трохи знається на законах у цій сфері скаже, що місцева влада мала би надати охочим таке житло. Однак, законодавство наше хитре, воно пише "за можливостей місцевої влади”. А можливості такої, як мені пояснили в службових кабінетах, немає. Ще раз: у Чернівцях вільних будинків НЕМАЄ. Ні жодного, бо ж як ви пам’ятаєте, величезної черги з охочих немає і то не треба шукати цілий квартал або вулицю… Лише кілька осель для тих, хто готовий це зробити. Але, процитую чиновників: "знайти будинок - це величезна проблема, а потім його ще ремонтувати, бо стан їхній неприглядний. А на це треба цільову субвенцію з держбюджету, а грошей немає там, бо ж війна…І от торік аж один (!) такий будинок знайшли і поремонтували. І до кінця війни чекати загалом нема чого. А коли той кінець війни - питання риторичне. Але якщо хочете - хіба на ВЛАСНИХ або ОРЕНДОВАНИХ площах”... Якщо ви цю проблему самі якось вирішите, то приходьте”, — пояснюють у службах, що займаються сімейними питаннями.
Ті, хто хоч трохи знається на законах у цій сфері скаже, що місцева влада мала би надати охочим таке житло. Однак, законодавство наше хитре, воно пише "за можливостей місцевої влади”. А можливості такої, як мені пояснили в службових кабінетах, немає. Ще раз: у Чернівцях вільних будинків НЕМАЄ. Ні жодного, бо ж як ви пам’ятаєте, величезної черги з охочих немає і то не треба шукати цілий квартал або вулицю… Лише кілька осель для тих, хто готовий це зробити. Але, процитую чиновників: "знайти будинок - це величезна проблема, а потім його ще ремонтувати, бо стан їхній неприглядний. А на це треба цільову субвенцію з держбюджету, а грошей немає там, бо ж війна…І от торік аж один (!) такий будинок знайшли і поремонтували. І до кінця війни чекати загалом нема чого. А коли той кінець війни - питання риторичне. Але якщо хочете - хіба на ВЛАСНИХ або ОРЕНДОВАНИХ площах”... Якщо ви цю проблему самі якось вирішите, то приходьте”, — пояснюють у службах, що займаються сімейними питаннями.
Сім’я, яка хоче створити ДБСТ, зазначає, що навіть знайти відповідний будинок для оренди або покупки в Чернівцях наразі неможливо. Вартість оренди приміщення з 6-7 кімнатами сягає тисячі доларів на місяць, до того ж існує стереотипне ставлення до дітей-сиріт, які можуть завдати шкоди. Для багатьох родин це нереально дорого.
"А тепер уявіть, де ми маємо в моменті взяти гроші на будинок з мінімум 6-7 кімнатами, неважливо чи то на придбання, чи то в оренду (оренда чогось подібного коштує від тисячі доларів на місяць, тобто 42 тисячі лише за оренду, а ще плюс умеблювання, побутова техніка, комунальні послуги і особливо ніхто не хоче здати приміщення для ДБСТ, бо ж "ці малі уголовнікі там усе мені розіб’ють, начнуть там ширятся і колотся”). Я вже мовчу, що як тільки ти візьмеш дітей, треба витратити купу грошей на все, починаючи від банальних трусів і шкарпеток та закінчуючи школою та стоматологом. І що наші троє дітей теж у цей час хочуть їсти. Так, ми обоє працюємо, ми нормально заробляємо, але ж не на будинок, який коштує мільйони” — додає авторка історії.
Попри всі труднощі, родина не втратила надії і планує продовжувати свої зусилля, однак вони зауважують, що влада не має конкретної підтримки для тих, хто хоче допомогти дітям. Чиновники не вирішують проблеми, а державна підтримка обмежується лише обіцянками.
"Власне тут треба ставити крапку в цій історії, бо сподіватися у Чернівцях на те, що в бюджеті раптом "заведуться” кошти - марно. Бо ж не сквер, не наливайка, не торговий центр, не бруківку перекладати. А діти надалі житимуть в інтернатах, куди добрі тьоті і дяді з теплих кабінетів традиційно привозитимуть цукерки на Миколая та Новий рік (місія виконана! ), демонструючи перед камерами свою турботу про майбутніх українців. Єдине прохання, не ганьбіться і не закликайте людей дати дітям сім’ї, нічим тим людям не допомагаючи”, — підсумовує авторка.
