"Юлія та Андрій — подружжя з Бахмута. Рішення вирушити на Буковину далось їм непросто: важко залишати рідний дім і бачити, як твоє місто палає у вогні та руїнах. Найбільше тривожилися за синів… І коли молодший сказав: "Мамо, я не хочу помирати", рішення було прийнято миттєво. Попереду була важка дорога — дорога в нікуди.

Сьогодні в них нове життя — у Чернівцях. Тут багато добрих людей, тут чужі стають рідними, тут повільно загоюються рани, і, як сонце, сходять промені надії на щасливе майбутнє", - розповідає Любов Годнюк.

"Напередодні Великодня у подружжя переселенців із Бахмута сталося справжнє диво — народилися двійнята. Дві дівчинки. Ще зовсім крихітні, але вже такі сильні, як і їхні батьки, які пройшли через втрату дому, нічні тривоги, переїзди й життя в невизначеності. Вдома на них чекають ще двоє братів — тепер ця родина вдвічі міцніша.

Ця історія — не лише про народження дітей. Вона — про відродження надії. Про нове життя, що з’являється навіть тоді, коли здається, що навколо все зруйновано. Про те, як війна може відібрати дім, але не здатна знищити любов, віру та прагнення творити майбутнє.

Війна забирає, руйнує, вбиває. Але ця темна хмара також відкриває серця. Єднає людей. Пробуджує милосердя — щире, безумовне, справжнє. Бо в часи темряви особливо яскраво світять ті, хто не втрачає людяності.

І в цьому світлі — дві маленькі зірочки, дві крихітні дівчинки, народжені перед Великоднем, стали справжнім символом життя, віри й неосяжної Божої любові", — додає Любов Годнюк.