Чернівецька область залишається найбезпечнішою у країні Реклама
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року змусило мільйони українців залишити свої домівки. Чернівці, які стали відносно безпечним тилом, із початку війни приймали переселенців. Але з часом і саме місто почало втрачати своїх мешканців — передусім жінок з дітьми.
У 2025 році ця тенденція не зупиняється. Попри зовнішній спокій, усе більше жінок приймають важке рішення виїхати за кордон — у пошуках безпеки, стабільності й можливостей для дітей.
Надія, чернівчанка, разом із донькою Діаною переїхала до Німеччини ще на початку повномасштабної війни. Вони не планували еміграції — усе сталося раптово.
«Перші дні ми ніби жили в тумані — читали новини, дзвонили рідним, намагалися зрозуміти, що робити. Це було, скоріше, рішення серця. Можливо, не до кінця продумане, але дуже важливе в той момент. Було страшно залишити все, але ще страшніше — залишатися. Найбільше я боялася за життя. Важко було залишити дім, друзів, навчання… Україну»», — пригадує Надія.
Переїзд — це не лише фізичне переміщення, а й психологічне випробування. Буковинки проходили адаптацію в новому місті, іншій культурі, з іншою мовою.
«Перші місяці були дуже складними. Але з часом стало легше. Я почала знаходити нових друзів, продовжую вивчати німецьку мову», — каже Діана.
За словами мами Надії, найбільшим викликом було відчути себе знову "на своєму місці”.
«Усе було нове і здавалося чужим. Довелося багато робити самостійно. Але підтримка була — і саме вона допомогла не зламатися»", - ділиться жінка.
Зараз Надія має тимчасову роботу, а Діана ходить на мовні курси. Сім’я отримує соціальну підтримку, що полегшує їх побутове життя.
«Вона (ред. донька Діана) стала дуже самостійною. Іноді здається, що вона пристосувалась швидше за мене», — зізнається Надія.
«Я повернуся, коли буду впевнена, що донька матиме ті ж шанси на життя, що й тут. Без тривоги. Без страху. Із надією. Я зрозуміла, що дім — це не стіни. Це моя донька, її сміх, наші вечори з чаєм. Якщо вона поруч — значить, дім зі мною. Хай він зараз у валізі, хай не там, де звик бути, але він живий», — каже Надія.
Ці слова звучать не як виняток. За результатами опитування соціологічної групи "Рейтинг" (2024 рік), понад 60% українських біженців хочуть повернутися додому, але лише 16% заявили, що готові зробити це найближчим часом. Основна причина — відчуття небезпеки, особливо для дітей.
За даними дослідження Міжнародної організації з міграції (МОМ) у звіті за січень 2025 року за оцінкою чисельності осіб, які повернулися до України після масового вимушеного виїзду, Чернівецька область демонструє один із найнижчих показників серед усіх регіонів.
Цей низький рівень повернення пояснюється кількома факторами.
Серед західних регіонів Чернівецька область має показник нижчий, ніж Івано-Франківська (46 тис.), Тернопільська (24 тис.) та Львівська (113 тис.), але вищий, ніж Закарпатська (12 тис.). Це свідчить про відносну стабільність демографічної ситуації, проте й про обмежену динаміку повернення порівняно з центральними та східними областями, такими як Київ (898 тис.), Київська (606 тис.) або Харківська (679 тис.).
[medium]https://promin.cv.ua/uploads/posts/2025-05/1747584181_screenshot-at-may-18-17-45-29.png[/medium]
Таким чином, історія Надії та її доньки стає частиною ширшого контексту. Вони — серед тисяч буковинців, які, попри зв’язок з домом, продовжують життя за кордоном, тримаючи Україну в серці, і чекаючи того моменту, коли "дім” знову буде під рідним небом.
