Попри те, що ще лікувався, Валерій Звоздецький сам вирішив повернутись на фронт, де загинув на Покровському напрямку
Після початку повномасштабної війни 25 лютого 2022 року Валерій Звоздецький став волонтером. Він допомагав людям, які залишилися в Бучі, Ірпені, Гостомелі, Бородянці. Разом з іншими доставляв гуманітарну допомогу до Харкова, а також підтримував переселенців, які прибули до Чернівців — допомагав із житлом і всім необхідним.
18 квітня 2022 року, під час чергової поїздки з гуманітарною допомогою, Валерій отримав повістку. Наступного ж дня з'явився у військкомат, пройшов медогляд і вже 20 квітня вступив до лав Збройних Сил України.
Перебуваючи на лікуванні у військовому госпіталі, Валерій Звоздецький добровільно достроково вирушив у бойове відрядження на Покровський напрямок, де 29 березня 2025 року, виконуючи завдання на позиції «Медуза», загинув внаслідок ворожого обстрілу.
Родина бійця звертається до усіх з проханням підписати петицію про присвоєння захиснику звання «Герой України» посмертно.
Наразі зібрано майже 3 тисячі підписів із 25 тисяч необхідних для розгляду петиції.
Текст петиції:
Шановний, пане Президенте!Ми, родина загиблого звертаємося до Вас із проханням вшанувати памʼять старшого солдата Звоздецького Валерія Вікторовича, позивний «ЦВИК», присвоївши йому звання Героя України (посмертно).
Валерій був старшим солдатом 68-ої окремої Єгерської бригади імені Олекси Довбуша, 3 стрілецького батальйону взвод БПАК.
Народився Наш Герой 11 вересня 1987 року народження, в селі Добринівці, Заставнівського району, Чернівецької області. Закінчив місцеву школу. Вищу освіту здобув у Чернівецькому Кооперативному коледжі на юридичному факультеті. Весь час важко працював монтажником.
25 лютого 2022 року, після повномасштабного вторгнення добровільно став волонтером. Завжди старався допомогти чим міг людям, які залишилися були в Бучі, Ірпені, Гостомелі, Бородянці. Неодноразово доставляли гуманітарну допомогу жителям Харкова, а також допомагали поселити і надати всю необхідну допомогу всім ВПО, які прибули до нашого міста. 18 квітня 2022 року під час перевезення гуманітарної допомоги отримав повістку і без жодних вагань наступного дня зʼявився у військомат для проходження медогляду, і з 20 квітня 2022 року вступив до лав Збройних Сил України.
Перебуваючи у військовому госпіталі, де лікувався по стану здоров’я, отримав сповіщення про бойове відрядження. Валерій не вагаючись прийняв те сповіщення і не добувши 3 дні до закінчення лікарняного, відправився у бойове відрядження на Схід, саме на Покровський напрямок.
29.03.2025 року, виконуючи бойове завдання на позиції «Медуза», в районі населеного пункту Покровськ Покровського району Донецької області, внаслідок обстрілу КАБ з сторони противника, загинув тимчасово виконуючий обовʼязки майстра 1 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів 3 стрілецького батальйону військової частини А 4056 Звоздецький Валерій Вікторович (позивний «ЦВИК»). Похований на прохання матері у селі Добринівці, Заставнівського району, Чернівецької області. Валерія залишились донечка 13 років, і синочок, якому лише 4 рочки, дружина, мати, сестра.
Валерій був не лише мужнім воїном, який постійно казав: «Що я нічим не кращий від інших хлопців, які воюють. Я такий, як і всі, і я маю сина, якому потім буду дивитися в очі», Валерій був людиною з безмежною добротою. Його серце було відкрите для кожного, хто потребував допомоги. Він завжди був готовим підставити своє мужнє плече тим, хто опинився в труднощах, і не залишався байдужим до чужих проблем. Його відданість рідним і любов до своїх дітей були основою його життя. Валерій став яскравим прикладом справжньої людяності та гідності навіть у найскладніших ситуаціях. Його відвага, самовідданість та любов до своєї Батьківщини заслуговують на найвищу державну відзнаку. Віримо, що цей крок стане гідним визнанням його подвигу та відданості українському народові.
Валерій був старшим солдатом 68-ої окремої Єгерської бригади імені Олекси Довбуша, 3 стрілецького батальйону взвод БПАК.
Народився Наш Герой 11 вересня 1987 року народження, в селі Добринівці, Заставнівського району, Чернівецької області. Закінчив місцеву школу. Вищу освіту здобув у Чернівецькому Кооперативному коледжі на юридичному факультеті. Весь час важко працював монтажником.
25 лютого 2022 року, після повномасштабного вторгнення добровільно став волонтером. Завжди старався допомогти чим міг людям, які залишилися були в Бучі, Ірпені, Гостомелі, Бородянці. Неодноразово доставляли гуманітарну допомогу жителям Харкова, а також допомагали поселити і надати всю необхідну допомогу всім ВПО, які прибули до нашого міста. 18 квітня 2022 року під час перевезення гуманітарної допомоги отримав повістку і без жодних вагань наступного дня зʼявився у військомат для проходження медогляду, і з 20 квітня 2022 року вступив до лав Збройних Сил України.
Перебуваючи у військовому госпіталі, де лікувався по стану здоров’я, отримав сповіщення про бойове відрядження. Валерій не вагаючись прийняв те сповіщення і не добувши 3 дні до закінчення лікарняного, відправився у бойове відрядження на Схід, саме на Покровський напрямок.
29.03.2025 року, виконуючи бойове завдання на позиції «Медуза», в районі населеного пункту Покровськ Покровського району Донецької області, внаслідок обстрілу КАБ з сторони противника, загинув тимчасово виконуючий обовʼязки майстра 1 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів 3 стрілецького батальйону військової частини А 4056 Звоздецький Валерій Вікторович (позивний «ЦВИК»). Похований на прохання матері у селі Добринівці, Заставнівського району, Чернівецької області. Валерія залишились донечка 13 років, і синочок, якому лише 4 рочки, дружина, мати, сестра.
Валерій був не лише мужнім воїном, який постійно казав: «Що я нічим не кращий від інших хлопців, які воюють. Я такий, як і всі, і я маю сина, якому потім буду дивитися в очі», Валерій був людиною з безмежною добротою. Його серце було відкрите для кожного, хто потребував допомоги. Він завжди був готовим підставити своє мужнє плече тим, хто опинився в труднощах, і не залишався байдужим до чужих проблем. Його відданість рідним і любов до своїх дітей були основою його життя. Валерій став яскравим прикладом справжньої людяності та гідності навіть у найскладніших ситуаціях. Його відвага, самовідданість та любов до своєї Батьківщини заслуговують на найвищу державну відзнаку. Віримо, що цей крок стане гідним визнанням його подвигу та відданості українському народові.
