З часом школяр сприйняв шахи не просто як розвагу, а як серйозне інтелектуальне заняття
Інтелектуальні ігри, такі як шахи, знайомі, напевно, кожному з дитинства. У них грають під час родинних посиденьок, на відпочинку з друзями або навіть наодинці — тренуючи мислення. Проте не всі знають, що шахи — це також вид спорту, який був представлений навіть на Олімпійських іграх у 2006 та 2010 роках.
У Чернівцях діють шахові клуби, а також регулярно відбуваються міські турніри.
Бліадзе Гурам став переможцем шкільної ліги з шахів «Пліч-о-пліч» на міському та обласному рівнях. Зараз Гураму 16 років, але його шлях у шахах почався значно раніше.
«Чесно кажучи, я й не памʼятаю, коли саме зацікавився шахами. Я тоді був зовсім малим. У памʼяті закарбувався момент, як мій дядько грає в шахи. А сама шахова дошка — вдома завжди на видному місці», — розповідає юнак.
Із простої цікавості виросло захоплення, тож Гурам почав грати з рідними.
«З самого початку мене навчили грати мій дядько, тато і сестра. Потім я пішов на заняття десь у сім років (2 клас). Мені було цікаво — це сприймалося як гра, було просто весело».
«До гри на турнірах я перейшов, можна сказати, неочікувано. У 10-му класі в мене був однокласник, який добре грав у шахи. До того я грав лише в інтернеті. Ми зіграли, я програв, але це було дуже цікаво. Якщо не помиляюсь, у нього був другий розряд. Ми почали регулярно грати, цікавитися партіями інших. У нашому ліцеї були змагання — він запропонував мені взяти участь. З того часу я почав відвідувати всі турніри, на які мав змогу. Через рік у нас зібралася команда з чотирьох учнів: ми брали участь у міських, а згодом і в обласних змаганнях. Шкода тільки, що на всеукраїнські не потрапимо — я вже закінчую навчання».
«До турніру я готувався, просто граючи з друзями і в інтернеті. Особливо не аналізував партії — просто грав і думав. Можу зіграти від трьох до десяти партій на день».
«Емоції... не знаю, як пояснити. Там, де були змагання, просто відчув перемогу. Була радість, але водночас розчарування — одну партію мені не зарахували, бо супернику підказали. Тому я й програв. Але нічого — з поразками приходять і перемоги».
«Я отримую багато підтримки від однокласників, з якими граю, друзів і трохи від родичів. У класі мене мотивували друзі, а поза класом — бажали успіху».
«Не можу точно сказати, чого саме мене навчили шахи. Вони в цілому вплинули на моє мислення. Я для себе виніс головне — коли щось робиш, думай не тільки про сам процес. Подумай як, для чого, коли, і чи справді це потрібно. І тоді ніхто тобі не завадить».
«Навряд чи повʼяжу своє життя з шахами професійно. Але це мій великий досвід, моє улюблене хобі і покликання».
І наостанок — щира вдячність найпершій суперниці:
«І ще хочу подякувати сестрі, яка мене завжди підтримувала. Часто грали в дитинстві — я програвав, але нічого. Реванш ще буде».
І наостанок — щира вдячність найпершій суперниці:
«І ще хочу подякувати сестрі, яка мене завжди підтримувала. Часто грали в дитинстві — я програвав, але нічого. Реванш ще буде».
Ольга Приходько спеціально для "Чернівецького променя".
