«Дім Метеликів» - це найбільший дитячий хоспіс України. Медичний директор «Дому метеликів» Міста Добра Денис Колюбакін розповів про виклики в роботі команди під час війни, філософію центру та його розвиток. А також про особисту мотивацію та те, що допомагає емоційно відновлюватись у безперервній роботі з важкохворими дітьми.

Що для Вас означає бути частинкою великого серця Міста Добра?

Поклик душі. Я тут, тому що в цьому місці формується правильний світогляд, де головна – дитина, її потреби. Необхідно ламати радянські стереотипи, що діти комусь винні, а невиліковно хворі – приречені на страждання. Коли я вперше прийшов сюди – моє серце одразу підказало: «Ти повинен бути тут».

«Дім метеликів» – флагмани дитячого паліативу в Україні з найбільшим паліативним відділення. За якими принципами формувалась концепція роботи центру?

Ми не обмежились лише паліативом. Команда створила гібрид паліативу, інтенсивної терапії, педіатрії. Такого ніде нема. Ми подовжуємо життя дітям усіма методами, які доступні зараз сучасній медицині. Унікальність наша й у тому, що тут не лише медикаментозна терапія, а тепло та турбота. Ніхто ніде не гуляє з дітьми на апаратах ШВЛ, а ми – гуляємо. Чіпляємо на спеціальний візок усі апарати і вивозимо їх у сад, вони слухають спів пташок. Любов і турбота в кожній нашій дії.

З якими викликами зараз зіштовхуєтесь?

Найбільший виклик – це допомогти такій кількість важкохворих дітей. Через війну в нашому центрі все більше їх з прифронтових територій, яких ми власними каретами швидкої евакуюємо до нас. Ці діти щодня ризикують загинути від обстрілів, тому наш пріоритет – сироти із небезпечних регіонів.

Як вдається допомагати усім, хто цього потребує? Чи вистачає місць для цього?

Ми постійно масштабуємось. Нещодавно відкрили нове паліативне відділення, яке дозволило приймати більшу кількість дітей. Поки триває війна і є діти, які десь на самоті страждають від болю – ми не можемо зупинитись ні на мить, бо хтось може померти.

За півтора роки «Дім метеликів» масштабувався з шаленою швидкістю. Як надалі трансформуватиметься медичний центр?

Будемо розширювати можливості. Хочемо зробити центр повністю самодостатнім. Ми пробуємо зосередити тут усі ланки медицини, включно з хірургією, за виключенням надання високоспеціалізованої хірургічної допомоги, яка неможлива на Буковині. Ми вже маємо власний УЗД-апарат та невдовзі проводитимемо рентгенологічні обстеження.

Що є основою ефективної роботи?

Працюємо командою, бо тільки тоді є результат. Не командні гравці одразу відсіюються. У нас спільні цінності. Кожен тут – це не лише висококваліфікований фахівець. Це люди, які відчувають душею. Ми зараз працюємо в режимі пожежної команди. Миттєво «гасимо» критичні стани, евакуюємо найважчих дітей. Поки все встигаємо.

Опишіть Вашу робочу зміну.

Завжди по-різному. Я не директор, який сидить у кріслі. Якщо треба зробити клізму – роблю, можу взяти повністю на себе роботу одного відділення, коли лікарі фізично не встигають через завантаженість.

Як справляєтесь з вигоранням?

Ми ще навіть не запалювались.

Що дає силу щодня боротися за маленькі життя?

Розуміння того: «Якщо не я, то хто?».

Чи вдається не пропускати кожну важку історію дитини крізь себе?

Ми не завжди емоційно стійкі, кожен – вразливий. Але ми не дозволяємо емоціям на роботі перемагати. Усе – поза роботою.

Чи є у вас «ритуали», які допомагають відновити ресурс?

Власні діти знімають стрес миттєво. Приходиш, дитина питає: «Як справи?» і ти відповідаєш: «Вже добре».

Чи вірять лікарі у дива?

Ми дуже віримо в дива. Зараз у нас є двоє дітей у вкрай важкому стані. Але ми віримо, що влітку будемо з ними гуляти, сонечко буде лоскотати їхні носики – це і буде чудо.

Проєкт "Дім метеликів” реалізується в межах програми "Спроможні та сильні”, що впроваджується Фонд Східна Європа за сприяння Embassy of Switzerland in Ukraine / Посольство Швейцарії в Україні.