Сталеві чернівецькі воїни нацгвардії. Історія оборони, що зламала наступ росіян

Будівельна компанія Ярко Ярковиця Чернівці Буковина

Вони не лише вистояли, а і змогли відкинути ворога назад Реклама

Артилерійський обстріл, колони ворожої бронетехніки, мотоциклісти та сотні піхотинців – здавалося, ніщо не зможе зупинити цю російську орду. Однак вся ця навала розбилася під Покровськом об українську оборону. Каліна, Бумер, Карат і Балабол – позивні чернівецьких нацгвардійців, які утримували одну з критично важливих позицій. Вони не лише вистояли, а і змогли відкинути ворога назад.

Три дні росіяни намагались прорвати нашу оборону. Серед тих, хто їм протистояв, були колишній оператор станка Владислав Каліна з аналогічним позивним, будівельник Максим Бомко на псевдо Бумер, зварювальник Ярослав Ісар на псевдо Балабол. Це був їх перший виїзд на передову. Єдиним кадровим військовим був сержант Микола Бортник з позивним Карат.

В очікуванні ворога

Туман. Вечір. Найкращі умови, щоб наблизитись до позицій українських оборонців. Ворог вислав розвідку – 8 бійців. Їх помітив нацгврадієць на псевдо Карат.

«Я чергував на спостережному посту і першим помітив рух. Я був впевнений, що це окупанти. Тоді я відкрив вогонь майже одразу», – згадує Карат. Він знищив двох російських розвідників та вчасно підняв тривогу. Це допомогло зірвати плани противника.

Після декількох днів відносного затишшя росіяни вирішили «проскочити». Перші зухвалі спроби потерпіли крах. Гвардійці дали бій і на деякий час відбили в окупантів бажання висуватись.

«Вони захотіли проїхати технікою. Це було десь годині о сьомій вечора, ще було світло. То був перший раз, коли вони нахабно полізли. Потім уже дорогу прощупали і почали їздити. Ми робили все, що могли. У мене був автомат і ручні гранати. На сусідній позиції – кулемети», – згадує Каліна.

На світанку противник розпочав масований штурм. Росіяни кинули у бій понад сотню піхотинців, десятки мотоциклістів і бойових броньованих машин. Той бій колишній будівельник, а нині – нацгвардієць Бумер запам’ятає надовго, бо це було його «бойове хрещення».

«Ми на самому краю були. Вони зранку починали «по сіряку». Спочатку десь годину били з мінометів і, схоже, з танків. А потім вже почала йти бронетехніка, мотоцикли й піхота. Ну, думаю, буде катастрофа. Але не злякалися, зайняли оборону, сиділи, готувались до бою», – розповідає Бумер.

Три дні пекла

Досвідчений сержант Карат організував кругову оборону, визначив сектори для ведення вогню, сам також зайняв позицію й паралельно керував боєм. На правому фланзі до вирішального бою приготувався Каліна, зліва – Бумер. Передову вогневу позицію захищав наймолодший гвардієць з позивним Балабол. Невдовзі зав’язався смертельний бій.

«Бачу – БМП наближається. Хлопці розуміли що не можна дати їй поїхати далі, почали накривати противника. Такий щільний обстріл був, що голову неможливо було підняти, але я висунувся і з запасної СПшки вистрілив з гранатомету. Вдалось її зупинити! Далі своє діло вже почала робити наша арта, і «беха» так там і залишилась. Потім взяв кулемет і почав разом з хлопцями навалювати по мотоциклах і піхоті», – в емоціях згадує 21-річний гвардієць.

«Зразу така картина, наче фільм військовий дивишся. Тільки ти сам у ньому. Вони гатили по всіх місцях, де, як вони думали орієнтовно, можуть бути наші мінометники і дронщики. Противник хотів все подавити, щоб їхня техніка і піхота могла пройти далі», – каже Каліна.

Росіяни зрозуміли, що лобовою атакою гвардійців не пробити, тому спробували обійти з флангу. Балабол змінив позицію, та грамотно використавши рельєф, стримував вогнем 20 російських штурмовиків. На другий день штурм почався о шостій годині ранку.

«Вони вели дуже масований обстріл, по великій площі, по двом лініям одразу. І потім, коли вже поїхали мотоциклісти, ми почали працювати. Кого бачили, по тих і стріляли. Війна, одним словом… війна. Скільки їх тоді знищив, я не рахував. Не до того було. Думав лише про одне – тільки б вони не пройшли. Робив усе, що міг», – згадує Каліна.

Бумер із побратимами прикривав товаришів із лівого флангу. Попри інтенсивний обстріл, він підносив набої прямо під вогнем з тилової траншеї і відстрілював окупантів. Після важкого бою вцілілі росіяни відступили, але вночі почали третю спробу прорватись. Цього разу наступали одночасно з трьох напрямків. На допомогу чернівецьким гвардійцям прийшли бійці з сусідніх позицій, мінометники і оператори дронів.

«Якби не наше вогневе прикриття, то не знаю, як би все закінчилося», – додає Бумер.

«Дуже класно спрацювала наша мінометка і дронщики. Нам без них просто ніяк. Ми робили все, що могли, але ті хлопці завжди виручали нас в найскладніші моменти. Це все командна робота. Тут грає роль координація та своєчасні рішення. Три дні штурмів, але вони нас не пробили. Люди, з якими ми тримали ту посадку, зроблені зі сталі», – говорить Карат.

Мужність і стійкість чернівецьких нацгвардійців стали критично важливими для утримання не лише їхньої позиції, а й сусідніх. У найскладніші моменти штурмів, вони стали прикладом для побратимів та одними із ключових бійців оборони на тому напрямку. Професіоналізм і рішучість дозволили утримати позицію без втрат. Противник не очікував на такий супротив і далі не пройшов.
Два з половиною місяці гвардійці утримували оборону на тій позиції. Першим під час чергового мінометного обстрілу поранення отримав Каліна. За декілька днів ворожий безпілотник скинув вибухівку біля Бумера. Проте воїни залишалися в строю ще понад 3 тижні.

Евакуація, важча за бій

Згодом під вказівки по радіостанції поранені бійці змогли евакуюватись з позиції, яку обороняли два з половиною місяці. По дорозі їх помітив ворожий дрон. Сховались у стару будівлю, в підвал. Черговий скид. Пожежа.

«Поки у нас горіла та хата, ми ще сиділи, думали, може воно потухне, бо там перекриття з бетону, така плита залита, а наверху дуже багато сіна всякого. Ми думали, ну, може сіно вигорить, згорить криша, а ми лишимося в цій коробці. Але воно почало сильно горіти, ніби фосфор. І ми перебігли в інший підвал і вісім суток там переховувались», – згадує Бумер.

Одного дня по радіостанції їм повідомили, що до них під’їжджає наша бронемашина М113. Не встигли бійці стрибнути в неї, як тут же прилетіли два російських дрони і уразили рятівну броню. Засіб радіоелектронної боротьби не допоміг, тому що безпілотники були на оптоволокні. Але евакуація вдалась. Каліна і Бумер були в безпеці. Згодом вони дочекались дзвінка від Карата і Балабола. Вони витримали і повернулись з ротації.

Повернення, відновлення і майбутнє

Нацгвардійці кажуть, що відбити багатоденні штурми, окрім побратимів та бойового духу, допомогла грамотна координація, мінометники і оператори безпілотників.

«Які ж вони відважні – ці хлопці, з якими я був там! Побільше б таких, як вони. Звісно, що страшно всім. Бояться – це нормально. Але ж потрібно і захищати своє, допомагати, хто чим може. І тоді ми збережемо нашу країну і наших рідних», – підсумовує Каліна.

Зараз незламні чернівецькі гвардійці відновлюються після важких боїв, заліковують поранення і мріють, як після війни під мирним небом вільної України варитимуть уху на березі озера і будуватимуть майбутнє.