Після наслідків контузій та набутих на війні хвороб Максим продовжує службу в ТЦК та СП
Чернівчанин Максим два роки воював у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади на Донеччині, брав участь в боях під час літнього контрнаступу на Запоріжжі:
- Всидіти вдома не міг. В перші дні вторгнення росіяни окупували частину Чернігівської області. Наші родичі переховувалися по підвалах, телефонували і розповідали про жахи. Пообіцяв бабусі, яка була там, що йду воювати і звільню її.
Досвіду військової служби Максим не мав, та за чотири з половиною місяці пройшов підготовку в навчальному центрі й опанував спеціальність навідника легкоброньованої колісної техніки:
- Мені випало служити в славнозвісній "вісімдесятці", яка вже встигла прославитися успішними боями. Готували нас дуже добре. Вивчив три види техніки: БТР-80, австралійський "Bushmaster", американський "Stryker". Інструкторами були молоді, але дуже професійні сержанти, які мали досвід сучасної війни.
Військовий розповідає, що йому також пощастило з побратимами. І що завдяки підготовці та злагодженості хлопці з Буковини, з якими вирушив на підготовку і починав службу в одній роті, досі живі.
«Welcome to hell» - фраза на татуюванні, яке зробив на згадку про Запоріжжя. Каже, саме з пеклом можна порівняти, те, що там відбувалось:
- Інакше це не назвеш, бо досвід боїв на Запоріжжі був досить страшний. Вибухи на хвилину важко було порахувати. За першу ж добу там взвод постраждав. Але наші хлопці билися як справжні герої. А взагалі, доводилося виконувати не лише обов’язки навідника екіпажу бойової машини, але й інші. Часто евакуювати поранених, іноді нести по сім кілометрів сірою зоною. Техніка не всюди могла під’їхати.
Далі був Покровський напрямок, згодом Курська операція:
- Контузії не рахував - кололи, відійшов, і далі. А на легкі травми не звертав уваги. Не вистачало людей щоб лишати позицію і лікуватися. Нам часом казали "скоро будуть люди, буде легше" або "будуть люди і підеш у відпустку". А їх все нема і в тебе лише бойові і бойові… А роками ті, хто міг допомогти, просто мирно спали вдома…
Після наслідків контузій, набутих на війні хвороб, Максим продовжує службу в групі цивільно-військового співробітництва Чернівецького територіального центру комплектування. Каже, робить важливу справу, бо допомагає родинам полеглих воїнів, полонених і безвісти зниклих.
- Досі на знеболюючих. Але, коли стане краще, хотів би продовжити службу інструктором десь в навчальному центрі. Тільки через те, що багато чому можу навчити інших: і штурмовим діям, і роботі з технікою, і наданні домедичної допомоги. Вчити - щоб могли зберегти життя під час бойових дій.
- За що пішов воювати? За дітей, які вже не досягнуть повноліття, за материнські сльози... За Незалежність, за майбутнє, якого нас намагаються позбавити.
Група комунікацій Чернівецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки
