«Перші двері – це Кобилянської, 2. Цікавинка те, що це були перші двері, які пофарбували в рідний колір. Рідний колір ми визначаємо, коли знімаємо фарбу. Майже завжди видно перше пофарбування», - пригадує чоловік.

«Люди консервативні, звикли до коричневих тонів або темно-зелених. Цей колір був вибраний не випадково, він був початковий, і на Художньому музеї майже такий же колір був. То ж яскраві кольори є автентичними, і, до речі, в місті були яскраві кольори дверей, починаючи від жовтих, червоних і зелених. Майже кожного разу доводилося відстоювати колір дверей».

"Я гадаю так. Все повинно бути одинаково. У Чернівцях хімзавод випускав фарбу двох кольорів: коричневого і зеленого відтінків, якими і фарбували двері. І просто вже на цьому рівні склався такий візуал, що воно повинно бути так.
 
До речі, дуже часто запитають, чому ми не відновлюємо двері до кольору деревини. Але це неправильно. Не всі двері були кольору деревини. Справді інколи може бути потреба коричневого, але якщо грамотно підібрана фарба, то вона тільки прикрашає. І навіть текстуру, структуру дерева відображає".

"Знаєте, складом Франкенштейна, тому що ми з почали збирати старі двері зі смітників. Як нам пояснили німецькі колеги, процес реставрації дуже подібний до стоматології.
 
Виймається те, що не хороше, вставляється нова латочка, це називається науковим терміном – костелювання.
 
Старі двері, які люди викидають в основному з того ж матеріалу, тому відреставровані двері ще 100 років будуть стояти.
 
Повноцінно зробити майстерню не вдається. Є два дуже важливих фактори, реставраційні роботи сезонні, їх дуже важко робити взимку. Відповідно, короткий час працюється в майстерні, 70 відсотків – це роботи на місці, тому що не всі ж елементи можна зняти".

"А з сучасним інструментарієм, то взагалі. От з останнього нашого курсу в Польщі, ми дуже сильно розширили горизонт можливостей інструментів, хімії. Навіть з революційними речами познайомились, для реставрації є дуже багато специфічного матеріалу, якого тут, на жаль, немає і навіть більшість майстрів не знає про можливості використання таких інструментів.

"Ні, медитація знаєте коли, коли повісив двері, вони з першого разу стали, а ні, то буває, що ми три-чотири рази завозимо назад в майстерню уже готові двері, тому що треба знову щось підлаштувати. Існує проблема стикування, ми все-таки деревом займаємося, а там є багато металевих штук.
 
Якщо з металевими деталями ми якось вирішуємо питання, то з будівельними дуже важко, тому що будинок за столітній час має зсуви, втрачається прямий кут, міцність матеріалу, в який ми маємо вставити завісу. І от оці речі теж багато мають значення.
 
А у програму не входять додаткові роботи крім дверей. А по факту, напевно, треба було би це комплексно вирішувати.
 
Наприклад, пороги всі практично зношені, і це не тільки не моя парафія, це просто складно.
 
Тобто, якщо немає рівних порогів, то мені дуже важко потім двері відкоригувати, виставити. Двері це витвір мистецтва, який є функціональним, і відповідно треба, щоб все працювало.

"На Українській, як мінімум, дві таких конструкції, масивніші значно. Там де трьохстворчаті двері, то майже завжди одна з половинок відкривалася всередину.
 
Дуже багато в румунський період внутрішніх дверей між кімнатами розсувалися і робилися великі зали.
 
І, до речі, двері в місті дуже характерні. Напевно, в основному п'ять-шість майстрів їх робили.
 
Після того як ми от по факту пройшли всі варіанти дверей у місті, нам стало набагато легше розуміти, як ці двері робляться.
 
У Чернівцях навіть є двері-близнюки. Що от візуально не скажеш, а коли ми їх відреставрували, то ми побачили, що вони близнюки. Побачити їх можна на вулицях Шевченка, 54 і Кохановського, 12".

"Перше, було втручання, і цього просто не було видно. По-друге, архітектура будинків абсолютно різна, а от двері один в один. Ми не бачили схожості до того, як взялися за це. Взагалі. Вважаємо, що це знахідка, – каже Віталій, і додає: «Кожні двері – це знахідка, щоправда є такі, які вже не сильно дивують, але так, кожні двері знахідка».

"Можливо це була якась приватна фірма. Єдине, що ми знаємо, у Кракові дуже багато дверей схожих з чернівецькими.
 
Зараз у міській раді працюють над питанням створення спеціальних табличок з кьюаркодами, де б містилась інформація про час реставрації, людей, що ініціювали роботу і виконавця-майстра. Це було б цікаво як туристам, які завітають у місто, так і чернівчанам".

"Ні, я не думаю, не факт, що за кордоном. Наприклад, це могла робити Коломия, де дуже багато теж цікавих дверей.
 
Хоч там центр міста не великий. Свого часу, в мене таке враження, що в Коломиї дуже багато робилося. У Кракові дуже багато повторів наших, до прикладу паркани, як у п'ятій гімназії. І двері, коли ми аналізували фотографії дверей, дуже багато подібностей".

"Нам пощастило з дверима, тому що, наприклад, Львів має довшу історію, у місті раніше масивне будівництво почалося, і в результаті в них значно старіші ці всі елементи архітектури, відповідно, збережені гірше, тому що центральна частина міста має, як мінімум, плюс 100 років у порівнянні з Чернівцями.
 
А в нас практично всі двері сторічні, і тому багато дверей збережено – різноманітних, гарних.
  
Програма, яка працює у нас в місті, реально спонукає людей зберігати те, що маємо. Мало того, після кожних зроблених дверей, робота продовжується, люди роблять під'їзди.
Мешканці будинків звертаються до управлінських компаній за обслуговуванням, і хочуть підтримувати стан дверей вже поза програмою, які були зроблені 5-7 років тому".

"По факту не мої, тому що, це просто те, що я це роблю, якщо би не робилося, то було би інакше, але насправді це закладена філософія в цих от програмах, які були прийняті зі збереження пам’яток. Це правильна стратегія міської ради.
 
Потрібно рухатись до збереження повноцінно будинків, і зараз останнім часом так і робиться. Фасади будинків відновлюються настільки можливо.
 
На жаль, дахи залишаються важко відновлювані, бо це дороговартісно".

"Так, але є проблема, що нема кому це передати.

Робота з реставрації є, а фахівців-реставраторів дверей немає."

"Якщо знаходиться відповідь, то це дуже добре.
 
Були в роботі двері з вулиці Степана Костишина (раніше – Радіщева), коли ми забирали їх, вони були суцільні з дерева, а виявилося, що вони мали б бути осклені, тоді вони зовсім по-іншому виглядали. Коли ми їх розібрали, то побачили отвори, у які можна вставити скло.
 
Ми зробили ці двері так, як вони були задумані, і під'їзд всередині заграв. Там світла плитка, тому скло у дверях було розраховано, щоб освітлення залишалося натуральним. Такі от відкриття, вони дуже цікаві.
 
Але дуже часто, наприклад, в цих дверях на Богдана Хмельницького ми йшли скручену газету румунською мовою, засунуту в тирку, незрозуміло, нащо то було.
 
Так само залишилося незрозуміло, чому забивали дуже багато цвяхів.
 
Отаких дверей всього небагато в місті. І чому навіщо набивалася така кількість цвяхів? Це цвяхи декоративні. Мало того, вони ще забивалися і кінчик загинався, щоб їх неможливо було витягнути.

Їх у двері забили орієнтовно 200 штук. Це були дубові двері, тобто куди міцніше зробити, скажімо так. Цвяхи повідгнивали майже всі, довелося нові ставити. Але чому вони там були? 
 
Теж, що цікаво на одних дверях було, що як то кажуть, для людей і для себе – зовнішня частина була декорована, з вулиці, а внутрішня проста. Попростіше, не факт, що дешевше, бо там отакий дуб (показує Віталій 5 см товщини). 
 
Ручки, замки, які до цього часу на тих же дверях, якму напевно, до 150 років, і він справний. До цього часу він справний. Так, що матеріал збережений, мабуть, це австрійські деталі. Румунського періоду теж, до речі, дуже цікаві речі, наприклад, ми думали, що двері шпоновані, почали знімати, а то просто фарбою намальовано."

"Мені дуже цікаво, чи це так надурили (ред. майстри), чи це так було задумано, але визначити не вийде вже, так що. Це питання залишається відкритим.
Тому цікавинок багато."