Фахівці його рівня на вагу золота були завжди, і особливо тепер. Але Олександр вирішив інакше. Звісно його відмовляли, але своє рішення він пояснює просто:

У війську чоловік знайшов своє місце, повагу побратимів та став таким же майстром, але вже нової для себе професії – штурмовиком.

Він воює за нашу країну у складі 13 десантно-штурмового батальйону 95 окрема десантно-штурмова Поліська бригада ДШВ ЗСУ.

Його історії не про фільми, а про важку працю та порятунок своїх. Олександр згадує, як під Куп'янськом вони під вогнем витягували пораненого побратима.

Потім була Макіївка, де танк розібрав його позицію вщент. Олександра привалило деревом, накрило маскувальною сіткою, а поруч лягають постійні прильоти мін. Побратим в сусідній норці чув його, але дістатися не міг.

Попри суворі будні десантника, він мріє про прості, але такі важливі речі: про сім'ю і дітей. Каже, що дуже хотів би двійнят. І дивлячись на його впертість та принциповість, розумієш, що у такої людини все обов'язково вийде.

Олександр - уособлення того самого «тихого героїзму», коли людина, яка залишила комфорт і безпеку, знала, що її місце там, де найважче.

Нещодавно Головнокомандувач Збройних Сил України генерал Олександр Сирський нагородив десантника нагрудним знаком "Золотий хрест». Ним відзначають за мужність та успішне виконання бойових завдань наших воїнів.