"Сифони із газованою водою ввійшли у наше повсякдення в радянський час десь з початку 1960-х. Типовий сифон представляв собою скляну чи металеву (алюмінієву) дволітрову банку з вузьким горлом із різьбою для герметичного прикручування крана. Натискаєш на важіль і наливаєш собі води з газом. З'явилися спеціальні "пункти заправки сифонів". Всі ми час від часу згадуємо ці пункти, якими без перебільшення, було вкрито все місто, і кожен із нас ходив до найближчого. Переважно заправляли сифони наймолодші члени родини. Я, наприклад, ходила на заправку на Лук'яна або вул. Чехова. Треба було відстояти добрячу чергу і особливо влітку! Що лише не додавали в газировану воду: навіть вино! Але часто можна було просто додати у газводу варення і розмішати ложкою. Мода річ скороплинна і на сифони, мені здається, почала згасати на початку 1980-х років. Можливо, у декого ще зберігся і припадає пилом в кладовці цей дивовижний апарат".

"Заклад відкрився завдяки відомим в місті людям - химікам та фармацевтам Нойманну Вендеру та Максиміліану Барберу? У Вендера, який навчався у Відні, на вул. Руській була невелика фармацевтична фабрика, а Барбер був відомим власником аптек під назвою Zur Keiserkrone (вул. Руська 23). До речі, аптеки з такою назвою до сих пір є у Відні, що й не дивно! Адже Максиміліан Барбер з ріднею перебрався до Відня на початку 1920-х років. Про роботу його аптек був цікавий допис в групі від Antonina German.

Пункт з газованою водою знаходився на розі вулиць Руської та Фіали (зараз Руської - Української) там, де зараз перукарня на розі. Тут можна було випити лимонади на основі фруктових соків і двічі фільтрованої, дистильованої води. Вендер і Барбер обіцяли, що створять мережу таких пунктів у місті", - зазначає Олена Карпенко.