Фото: daKooka на Stage 13, hromadske.ua
Співачка з Чернівців daKooka про пісні на диктофон, соло і Джека Вайта
В проекті daKooka Катерина Єрьоменко пише пісні, співає, грає на клавішних, виступає в Польщі, Чехії та Німеччині, але каже, що могла б і досі грати в пабах рідних Чернівців. Чому так — вона розповіла в інтерв’ю hromadske.ua.
Розкажи мені в першу чергу, про свій музичний шлях.
Я грала сама, потім з’явилась група, тепер знову сама. Це що стосується живої музики. Що стосується електронної, у мене є друг-діджей і продюсер — Starjam. З ним я почала робити електроніку. З 17 років я почала записувати треки з діджеєм, а потім зрозуміла, що можу сама класно грати. А до цього була музична школа та й усе.
А за яким класом?
Піаніно.
А на яких ще інструментах граєш?
Лише на піаніно. Якщо знати сольфеджіо, теорію музики, то можна на будь-якому інструменті грати. Єдине: я не можу грати на духових, тому що в мене дихання не вистачає. Раніше я думала, що це через сигарети, але нещодавно дізналась, що майже усі духовики курять.
А так можна взяти гітару, зрозуміти, як там все побудовано по ладах і грати. Це ж математика. От коли ти починаєш писати, це вже не математика, відкриваються якісь інші частини мозку. А для гри на інструменті достатньо знати побудову нотного стану.
Як ти записувала свої перші треки?
Вдома, грала на піаніно й записувала на диктофон. Потім я просила діджея встановити потрібні проги. Ще рік тому я не могла нічого писати нормально, але вчилася. Як тільки я навчилася записувати карту в комп, вже був більш-менш нормальний звук. За рік я навчилась, тому останній EP, який вийшов з моїми друзями, я записала сама. Але я віддала його на мастеринг та зведення.
Як ти на початку просувала музику? Як доходила до аудиторії?
Ти знаєш, я особливо ніколи нічого не хочу. У мене немає такого, щоб я хотіла стати знаменитою, просувала музику, в плані піару. Просто співала, закидала в інтернет і мені було цікаво, чи варто мені щось робити, чи варто забути про музику.
А які були альтернативи?
Я вчилася на інженера харчової промисловості, ресторатора і маркетолога заочно. Почала десь в 18 років записувати свої перші пісні, викладала «Вконтакте» і вони сподобались людям.
А як це перейшло з масштабу Чернівців до чогось широкого — турів, наприклад?
Я просто така людина: співаю в пабах Чернівців і мені окей. Але я зустріла Сашу, що став моїм менеджером, почав займатись поширенням, почав робити тури. Дякую йому, що він з'явився у моєму житті, а то я б і далі грала у Чернівцях. Я серйозно кажу: працювала б у якомусь офісі, а вечорами грала б для душі.
Я ставлюся до життя так: якщо можеш заробляти на життя тим, що ти любиш робити, то значить, все складається так, як треба. Так і виходить: мені подобається співати, я можу жити з цього. Я не ходжу в офіс, не ходжу на якісь роботи, значить, все окей.
Ти вже трохи поїздила, подивилася на організацію концертів у Польщі, в Німеччині. Наскільки організація відрізняється від нас?
Ну, взагалі нічим не відрізняється. Ти приїжджаєш і граєш за відсоток, а десь за гонорар — все те саме. Ті самі заклади, чесно. У нас навіть краще — люди хочуть більше музики. А там вже все зрозуміло, всі все чули.
Тобто ти відчуваєш, що публіка голодна саме за українськими виконавцями?
Так, звичайно. Але це не через публіку, це через якісну музику, яку почали робити. Люди завжди хотіли української музики: і два, і три, і чотири роки тому. Чотири роки тому Vivienne Mort збирали 100 людей в залі. Минув час і вони стали якісніші, Дана більше душі почала давати у тексти, почали збирати більше.
А звідки взялась ця якість? З досвіду чи з доступу до інструментів?
Думаю, з досвіду в першу чергу. І взагалі зі свободи виконання. Раніше ми співали російську попсу, хоча вона і досі є на музичних телеканалах. А тепер з'явилась можливість виконувати власні пісні не лише у пабах, а можна й на телебачення піти. При свободі виконання ти можеш показати, що у тебе є, це приваблює людей і це вже додає тобі досвіду. Адже ти починаєш розуміти, що тобі потрібно відповідати за те, що ти показуєш.
Про вибір мови. У тебе були більш російськомовні, і більш англомовні періоди, були пісні українською. Як ти робиш вибір на користь тієї чи іншої мови?
Моя улюблена мова — російська. Мені вона дуже подобається, те, як можна побудувати речення, вона мелодійна. Але українська мова ще більш мелодійна, тому я написала пісню українською — просто мені хотілося послухати, як я буду звучати українською. Мені нормально, я підібрала такі слова, над цією піснею я дійсно старалась. Якщо російською я можу сісти за піаніно і одразу співати, з мене це все ллється, то українською я підбирала слова, щоб у сумі, разом з музикою та словами вийшла пісня. Мені вона подобається саме за красою звучання.
Англійська. Бо дуже просто співати англійською: не треба багато слів, не потрібно випендрюватись зі словами і сенсом. Можна сказати «I love you, you love me», красиво позавивати та й все. Російською ти так не зможеш.
До речі, ти казала, що починала сама, потім з гуртом, потім знову сама. Чому так вийшло? В чому цікавість і складність виступу з гуртом?
З гуртом класно виступати — багато звуку, багато потужності на сцені. Самостійно теж круто. Мені просто іноді набридає грати з іншими музикантами і я хочу сама грати, а потім знову хочеться грати з гуртом. Не бачу великої проблеми: це мій проект, моя daKooka, мені так хочеться. Думаю, скоро будуть нові музиканти, інші інструменти, тому що мені все швидко набридає.
На якій музиці ти росла? Що впливало?
Джаз точно. Ми жили разом з батьками і дядьком. Ми з дядьком жили в одній кімнаті й він увечері вмикав магнітолу, прямо біля вуха, тому що не було навушників, на маленькій гучності. Він засинав під джаз, я теж чула і теж засинала під джаз. Це були цілі збірки найкращого джазу світу, тому це вплинуло.
Потім почався рок, у підлітковий час. Джек Вайт — мій улюблений, я його всього переслухала, усі його гурти, усі записи. Потім почалась Аліна Орлова. Мені було 16 років, романтика, коли ти закінчуєш школу. Я завдяки Аліні Орловій почала грати сама.
А електроніка?
Драм-н-бейс, тому що у нас на заході він розвинутий. Derrick & Tonika, львівські хлопці, вони ж започаткували драм-н-бейс в Україні.
Тому точно можу сказати — Джек Вайт, Аліна Орлова, La Roux і електроніка.
