Про події війни розповідає буковинець Петро Олексійович Кельбін
Розповідь учасників бойових дій Другої світової війни, яких звістка про падіння нацистської Німеччини застала в її столиці – Берліні. Про це йдеться на сайті Чернівецької обласної державної адміністрації.
Петро Олексійович Кельбін, 1925 року народження.
Коли пішов на війну, мені було не повних 18 років. Для мене ця війна – це велике горе. На п’ятий день війни загинули на фронті мої рідні батько і брат. Батько був командиром танку, а брат – механік-водій. Ще троє моїх дядьків також загинули: під Ленінградом, Сталінградом і Севастополем.
Я був учасником звільнення Табору Смерті – Освенцима, це найжахливіше місце. Був там поранений 27 січня 1945 року.
2 травня 1945 року прийняв останній бій у Берліні. А до Берліна йшов від Конотопу через всю Україну, звільняючи міста і села від німецько-фашистських загарбників. Потім звільняв Польщу, Німеччину й, власне, місто Берлін. День, коли оголосили про закінчення війни, був найрадіснішим днем у моєму житті.
З Берліна пішки в складі курсу молодших лейтенантів 60-тої Армії повернувся до Новгород-Волинського, там було Вінницьке воєнне училище, куди мене зарахували. А звідти прибув до Чернівців.
Я був учасником звільнення Табору Смерті – Освенцима, це найжахливіше місце. Був там поранений 27 січня 1945 року.
2 травня 1945 року прийняв останній бій у Берліні. А до Берліна йшов від Конотопу через всю Україну, звільняючи міста і села від німецько-фашистських загарбників. Потім звільняв Польщу, Німеччину й, власне, місто Берлін. День, коли оголосили про закінчення війни, був найрадіснішим днем у моєму житті.
З Берліна пішки в складі курсу молодших лейтенантів 60-тої Армії повернувся до Новгород-Волинського, там було Вінницьке воєнне училище, куди мене зарахували. А звідти прибув до Чернівців.
