Нещодавно у архівах фахівці відшукали документи, які свідчать, що за декілька днів до Заліщицької трагедії на Буковині була проголошена українська держава
Їм зв’язали руки дротом,
заштовхали у вагони і відправили у дорогу смерті. Заліщицькій трагедії – минає
80 років. Аби вшанувати сотні безневинних жертв тоталітарного режиму на схили
Дністра вийшли буковинці та жителі сусідньої Тернопільщини. А на залізничному
мосту, який у далекому 41-му підірвали разом з ешалоном, учасники зібрання
залишили лампадки.
Історик Микола Черешнюк із Кострижівки один із перших
почав досліджувати трагедію, яка
сталася на Дністрі. Науковець встиг зібрати спогади тих, хто бачив моторошну
наругу на власні очі.
Ми, історики, сходимося у тому,
що десь 500-700 чоловік тут було знищено. При чому із 3 тюрем: Чернівецької
Коломийської і Чортківської. Цей ешалон вигнали на весь
прогін моста, а поїзд відправили на заліщинську станцію. І після того
підірвали цей міст разом з вагонами, - розповідає історик Микола Черешнюк.
У тих вагонах був цвіт нації – молоді
хлопці та дівчата, представники інтелігенції, релігійні діячі – усі ті, хто
любив і шанував українську землю. Нещодавно у архівах фахівці відшукали
документи, які свідчать, що за декілька днів до Заліщицької
трагедії на Буковині була проголошена українська держава. Не
виключено, що ті хто був причетний до тих подій, і опинився у вагонах смерті.
Це були члени організацій українських
націонлістів. І саме їх у першу чергу кидали до в’зяниць.Тікаючи вони
забирали з собою і в'язнів. Коли вони зрозуміли що нема спроможності цих
людей далі вивезти до Сибіру, було прийняте це жорстоке рішення на знищення,
дійство, - пояснює голова Чернівецької обласної державної адміністрації Сергій Осачук.
А очільники Чернівецької та Тернопільської обласних
адміністрацій разом із небайдужими
жителями залишили на залізничному мосту лампадки. І хвилиною мовчання загадали безіменних патріотів, які не
побоялися, за що поплатилися життям. Траурні заходи також відбулися і на боці
Тернопільщини. У Заліщиках біля хреста пам’яті присутні залишили квіти.
Ці вагони, які тут були знищені
– це як наслідок того що Україна ще тоді поставала, хотіла бути незалежною.
Присутні певні: поки люди пам’ятатимуть про ту
моторошну трагедію, яка сталася одного липневого дня у 41 році, доти можна буде
застерегти такі криваві сторінки в історії України.