Нові політичні реалії змін у Кишиневі уже проявляються на міжнародній арені Реклама
Нещодавні позачергові парламентські вибори продемонстрували феноменальний успіх проєвропейської політичної сили у Молдові. За їх результатами впевнену більшість, 63 мандати з 101 місць у парламенті, здобула партія "Дія і солідарність” (PAS, раніше очолювала чинна президентка Мая Санду), блок ПСРМ-ПКРМ (виборчий блок комуністів і соціалістів) - 32, партія "Шор” - 6 мандатів.
Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма” Сергій Герасимчук зазначає, що попри переконливу перемогу і більшість, яку отримала PAS, доволі значною залишається частка виборців, що голосують за комуністів і соціалістів, а також забезпечили прохід до парламенту партії "Шор”, лідер якої був причетним до так званої "крадіжки століття” і зараз переховується.
Водночас союз Ігоря Додона і Володимира Вороніна слід вважати лише тактичним, зважаючи на історію неприязні між обома політиками. Тому можна очікувати можливий розкол соціалістів і комуністів уже у стінах парламенту. Також актуальним залишається питання, як розподіляться симпатії тієї частки виборців, що проголосували за партії, які не пройшли.
На думку Сергія Герасимчука, команда Маї Санду очікувано зіткнеться з кадровим голодом. Це вимагатиме співпраці з іншими партіями, що стане політичною мішенню для критики комуністів і соціалістів. Потенційним кадровим резервом можуть стати люди, афілійовані з Платформою "Гідність і правда” (Платформа DA), серед яких сильні дипломати. Зважаючи на актуальну політичну ситуацію, на задній план відходять колишні особисті конфлікти, що мали місце між МаєюСанду та лідером партії (раніше була у блоці з PAS) Андреєм Нестасе, пов'язані з минулими амбіціями останнього стати примаром (міським головою) Кишинева, його претензії на посаду прем’єра та окрему участь у президентських виборах.
Можливо, на посади доведеться залучати і вихідців із середовища інших правоцентристських партій - Ліберально-демократичної партії Молдови, Ліберальної партії Молдови чи навіть Демократичної партії Молдови скандального Влада Плахотнюка. Це може привести до іміджевих проблем для молдовської влади, звинувачень політичних опонентів. Цікавим варіантом може стати залучення освічених професіоналів з діаспори - людей, які здобули вищу освіту і працюють на висококваліфікованих посадах у Лондоні, Парижі тощо.
Вже після результатів виборів Мая Санду вкотре підтвердила про владні пріоритети у західному вектору розвитку - останні її заяви акцентують на налагодженні співробітництва з Румунією та Україною, а також на боротьбі з коронавірусом та корупцією. Навряд доводиться розраховувати на остаточну політичну поразку росіян у Молдові - досі залишається фактор Придністров'я та зберігаються їх позиції у Гагаузії, які будуть використовуватися.
Загалом Сергій Герасимчук дає новій владі пів року - рік для виправдання кредиту довіри виборців, після чого опоненти будуть вдаватися до активної критики і звинувачень на адресу команди Санду.
Експерт Національного інституту стратегічних досліджень Артем Філіпенко підкреслює, що хоча Росія робила ставку на блок комуністів і соціалістів, однак серйозної підтримки тандему Додона-Вороніна не надавала. Не виключено, що лідер соціалістів став таким же "токсичним” для Москви, як і для деяких своїх колишніх соратників - тому Кремль буде шукати йому заміну. Щоправда, перевагою Додона перед іншими конкурентами за увагу Москви є його повна лояльність і відкрита проросійська орієнтація, чого інші молдовські політики зазвичай уникають.
Навряд слід очікувати різких антиросійських кроків, новий уряд зосередиться, перш за все, на внутрішньому порядку денному, демонтажі попереднього режиму, боротьбі з корупцією тощо. Відповідно зовнішня політика буде підпорядкована завданням політики внутрішньої, тобто, від Заходу - підтримка реформ, у тому числі фінансова, від сусідів, України та Румунії - допомога у боротьбі з контрабандою, реалізація інфраструктурних проектів. Наприклад, ЄС ще до виборів пообіцяв Молдові 600 млн євро на проведення реформ, з Україною була досягнута домовленість щодо будівництва автотраси між Києвом та Кишиневом з мостом через Дністер.
Що стосується Придністров'я, то, на думка Артема Філіпенка, радикальних змін там не буде. Єдине, чого можна очікувати - посилення окремих позицій. Наприклад, щодо пересування автомобілів із придністровськими номерами, коли перед водіями буде поставлено вибір: або береш нейтральний номер і можеш їздити де завгодно, або не береш - і їздиш лише в межах Придністровського регіону.
Також буде продовжуватися політика, спрямована на отримання контролю над придністровською ділянкою українсько-молдовського кордону шляхом створення спільних митно-прикордонних пунктів. У Придністров'ї виступають проти, оголошуючи це "блокадою”, але насправді це наведення порядку на кордоні, що потребуватиме підтримки України.
Директор Інституту світової політики Євген Магда вказує на еволюцію Маї Санду, що протягом двох років пройшла шлях від учасниці проєкту з вигнання Влада Плахотнюка до політика, яка сконцентрує в руках всю повноту влади в країні. Тому і відповідальність буде лежати насамперед на президентці Молдови.
У цьому контексті помітну небезпеку чаїть "справа Чауса” - викрадення у молдовській столиці українського судді не лише зробило більш прохолодними відносини Кишиневата Києва, але і створило відкладену загрозу для Санду. Місцезнаходження Чауса невідоме вже четвертий місяць, і виключати драматичні сценарії розвитку навколо нього не варто.
Молдова має лише двох сусідів та приречена на співпрацю з ними. Проте якщо Румунія може слугувати зразком, то спокуса обігнати Україну на шляху євроінтеграції є помітною. Більша компактність Молдови та зв’язки Санду у європейському політичному істеблішменті можуть сприяти цьому.
ЄС також потрібен приклад успішної інтеграції на тлі кризових явищ всередині Східного Партнерства. Щодо проєктів за участю Молдови на пострадянському просторі, то Євген Магда не бачить підстав для надмірного оптимізму. Міжпарламентська асамблея Україна-Молдова створювалася за домінування Демократичної партії у Молдові, тому не факт, що PAS буде реанімувати цей проєкт. Щодо новоствореного Асоційованого тріо, то шансів на співпрацю більше, але лише у тому випадку, коли його учасники будуть взаємодіяти, а не конкурувати за увагу Брюсселя.
Однак слід проявляти помірний оптимізм у цьому відношенні, зважаючи на історію минулих спроб і провалів проєвропейських сил у Молдові. Дещо віднімає ентузіазму той факт, що проєвропейська партія буде управляти самостійно, на відміну від попередніх проєвропейських урядів - всю відповідальність за можливі проблеми особисто розділятиме лише команда Санду.
Суттєвий провал політики нової влади, в кінцевому підсумку, може бути фатальним для Республіки Молдова. Слід очікувати, що у Москві вже будується сценарій нових дестабілізацій в Республіці Молдова. Цей сценарій майже напевно включатиме Придністров'я чи Гагаузію і буде реалізований тоді, коли внутрішньополітичний порядок денний президента Путіна спонукатиме його до нового зовнішнього конфлікту. Водночас відкрилося нове вікно можливостей для Молдови у прокладанні стійкого проєвропейського шляху розвитку.
