Одним із героїв фільму став чернівецький режисер Сергій Маслобойжиков, який у 90-ті зняв фільм « Співачка Жозефіна та мишачий народ» Реклама
Цього літа у Чернівцях знімали документальний фільм «Вперед, у 90-ті». «Вперед, у 90-ті» — це проєкт, який розповідає про тих, хто в дев’яності, попри обставини часу, діяли, вірячи у свої ідеї. Оксана Забужко, Олександр Роднянський, Анатолій Кокуш, Сергій Маслобойщиков, Олександра Коваль - створюючи щось абсолютно нове, вони змінили культурний ландшафт країни.
Разом з ними ми занурюємося в реалії дев’яностих з позицій часу теперішнього, розуміючи, що нестабільність чи мінливість обставин може як гальмувати, так і задавати траєкторію руху вперед. Створення новітнього телебачення для Олександра Роднянського було етапом на шляху до великого кіно, тож інтерв’ю з ним було записано під час цьогорічного Венеційського фестивалю.
Тим часом з Анатолієм Кокушем, інженером-винахідником, який за своє обладнання має два технічних «Оскари», флеш-бек у минуле здійснили, побувавши на студії Довженка, де для нього все лише починалося, а після того - побувавши на його надтехнологічному виробництві найновішої знімальної техніки, завдяки якій створюють не лише голлівудські блокбастери, а й знімають такі заходи, як, наприклад, олімпіада у Токіо.
З кінорежисером Сергієм Маслобойщиковим знімальна група побувала у Чернівцях, де двадцять вісім років тому за оповіданнями Кафки він знімав свою артхаусну кінострічку «Жозефіна й мишачий народ», помістивши, при цьому, світ людей у межі театру.
Головне, що об’єднує героїв проєкту — це спрага творити. Воні діяли тридцять років тому і діють зараз, що надихає чи навіть змінює життя інших людей.
Як розповідає автор ідеї Михайло Крупієвський, П’ять років тому до 25-ї річниці Незалежності України він знімав фільм «Моя Україна» на замовлення каналу ICTV, тоді було записано дуже багато інтерв’ю, деякі з яких не увійшли до фільму.
Але ці люди та їхні історії надихають мене своїм прикладом та здобутками, і я вирішив розповісти їхні історії у проєкті «Вперед, 90-ті». Люди поділяються на тих, хто прискорює час, і тих, хто його гальмує. Від того, яка категорія переважає, залежить, буде країна розвиватися швидше чи стоятиме на місці. Ідея фільму «Вперед, у 90-ті» полягає у тому, аби показати 90-ті не роками злиднів, а часом сміливих людей, ідей та проєктів. Часом, коли відбувалося становлення людей, які випереджали свій час, і завдяки яким країна мусила рухатись швидше,– Михайло Крупієвський.
Ідею створення фільму підтримав Український культурний фонд і цього року компанія «Фільм плюс» почала і закінчила виробництво стрічки. ЇЇ режисером стала Жанна Максименко-Довгич, продюсером — Ірина Сабанадзе. Фільм «Вперед, у 90-ті» мав прем’єрний показ на каналі «Еспресо», але попереду його чекає перетворення на документальний серіал з 12-ти серій.
Мені цікаво було взяти участь у цьому проєкті з моменту розробки, бо погляд на цю важливу для України епоху, коли наша країна відновила свою Незалежність, зазвичай дещо звужений, і фокус — переважно на формальних атрибутах часу, тоді як наш підхід зовсім інший, ми розповідаємо про успіх попри обставини. Стрічка складається з п’яти новел, кожна з яких — це розповідь про одного з тих, хто потрапивши у провалля 90-х, змогли реалізуватися та втілити свої мрії,– Жанна Максименко-Довгич, режисерка.
Героєм із Чернівців став режисер Сергій Маслобойщиков, що зняв у 90-ті повний символізму та пророцтв фільм «Співачка Жозефіна та мишачий народ». Для пана Сергія відвідання Чернівців, уперше з моменту зйомок, було ніби стрибком у часі, що дало можливість згадати про те, якою була реальність середини 90-х. З одного боку, романтична, час можливостей, а з іншого — знецінення коштів, відсутність простих елементарних умов для зйомок, таких, як гаряча вода, їжа для знімальної групи, і навіть електрика. Проте, творча група не просто знімала чи знімалася, вона прожила у створеній режисером реальності три місяці. І, попри всі перешкоди, кіно було створене. Химерне, художнє, пластичне, алегоричне — воно є зліпком часу. Навіть попри умовність кафіанського світу, створеного режисером у стінах австро-угорського театру.
Знімальна група фільму дуже вподобала Чернівці. На думку гостей обласного центру, це цікаве місто, одне з небагатьох в Україні, практично не спотворених новою бездумною забудовою, з незасміченими заскленими балконами, як у Києві, фасадами. І, звичайно, Єврейське кладовище є дуже важливою пам'яткою, яка має бути збережена. Туристичний потенціал міста — гігантський, до нього хочеться повернутися, щоб дізнатися більше, щоб відчути Чернівці глибше.
