Пані Любов поділилася моментами із своєї нелегкої долі. А ви помічали цю бабусю?
Реклама
Чернівецький екскурсовод Ярослав Адамчук розповів цікаву щемливу історію про бабусю, яка приблизно 6 років продає рідке мило неподалік від кінотеатру "Чернівці".
Історію він написав у своєму дописі у Facebook.
"Цю приємну бабусю я вперше помітив після вечірньої екскурсїі приблизно 6 років тому. Вона продавала рідке мило поряд з аптекою навпроти кінотеатру Чернівці. Давно хотів з нею поспілкуватися, дізнатися її історію і сьогодні після екскурсії у костюмі я знову її побачив і вирішив сісти поряд.
У спекотний день вона сховалася від сонця на кам'яній плиті поряд з Оззі на вулиці С. Бандери, тож я сів поряд, дав їй 50 грн, які отримав на чай від слухачів та почав знайомство", - йдеться у дописі.
У спекотний день вона сховалася від сонця на кам'яній плиті поряд з Оззі на вулиці С. Бандери, тож я сів поряд, дав їй 50 грн, які отримав на чай від слухачів та почав знайомство", - йдеться у дописі.
Звати цю привітну жінку Любов Євгенівна, їй 76 років. Любов народилася у Чернівцях. Батько був учасником війни, а потім працював у медичному інституті, де вона у дитинстві часто була. Каже, що батько мав гарний почерк та допомагав писати наукові роботи. Мати мала інвалідність першої групи.
"Навчалася Любов Євгенівна в нашому університеті на вчительку російської мови та літератури, але не працювала за спеціальністю, бо доглядала за матір'ю.
Пізніше працювала на телефонній станції з шкідливим обладнанням, тому на пенсію вийшла у 45 років.
Працювала і у обласній адміністрації, щось пов'язане з боротьбою з пияцтвом та тунеядством. Отримала відзнаку "ветеран праці".
Була заміжня. Чоловік був німцем і батько змусив їх розійтися, але офіційно вони так і не розлучилися.
З трьох синів двоє загинули, а один живе "За Києвом далеко", вони не спілкуються", - розповідає Ярослав.
Пізніше працювала на телефонній станції з шкідливим обладнанням, тому на пенсію вийшла у 45 років.
Працювала і у обласній адміністрації, щось пов'язане з боротьбою з пияцтвом та тунеядством. Отримала відзнаку "ветеран праці".
Була заміжня. Чоловік був німцем і батько змусив їх розійтися, але офіційно вони так і не розлучилися.
З трьох синів двоє загинули, а один живе "За Києвом далеко", вони не спілкуються", - розповідає Ярослав.
У 80-х роках Любов залишилась без власного житла. Зараз отримує пенсію 2500 грн, продає мило. Живе у чоловіка, який також залишився сам і дозволив мешкати у нього.
Засмучена тим, що у країні війна і не думала, що Росія могла б колись бути нам ворогом.
"Поки спілкувався з нею, помітив як перехожі дивилися на нас з подивом, а один чоловік також дав їй 50 грн.
На прощання сказала, що я схожий на німця і нагадую їй чоловіка. Побажала гарного дня з усмішкою на обличчі.
А ви помічали цю бабусю?", - цікавиться у читача пан Ярослав.
На прощання сказала, що я схожий на німця і нагадую їй чоловіка. Побажала гарного дня з усмішкою на обличчі.
А ви помічали цю бабусю?", - цікавиться у читача пан Ярослав.
