На початку листопада військовий побачився з родиною востаннє Реклама
У російсько-українській війні 9 листопада 2024 року загинув військовослужбовець з Івано-Франківщини Любомир Ляльчук.
"Любомир Ляльчук народився 3 грудня 1974 року у селі Вікно Городенківської громади. Мешкав у місті Чернівці. Боєць мав звання "старший лейтенант". Служив у 501 окремому батальйоні 36 бригади морської піхоти", - повідомили на сторінці Городенківської міської ради у Facebook.
Донька Ірина пише з любов'ю про батька, якого вважає найпоряднішим, найдобрішим і найсправедливішим. Дівчина пригадує, що батько не хотів залишати побратимів та звільнятися зі служби. Чоловік був прикладом як у цивільному житті, так і військовому.
"Кажуть, війна забирає найкращих. Сьогодні я в цьому впевнилась, бо вона забрала найкращого в світі Тата.
Ти був найпоряднішим, найдобрішим і найсправедливішим. Ти вів прикладом, першим ідучи на нуль зі своїм хлопцями. А потім почав іти останнім, щоб упевнитися, що всі інші в порядку, хоча ця позиція найнебезпечніша. І хоча Ти часто жалівся на своїх хлопців, але завжди казав «Та як я їх лишу?», коли ми хотіли тебе звідти забрати. Тому не лишили Тебе там і вони.
Ти не хотів ні нагород, ні відзнак. Ти хотів лише щоб Твої хлопці залишилися живими. Твоя сміливість була не в тому, що Ти не боявся, а в тому, що завжди був прикладом і опорою для інших, хоча опора нерідко потрібна була і Тобі. Тому ми намагалися нею бути для Тебе. Твоя відповідь на питання «Як справи?» варіювалася від «Все добре» до «Може бути», хоча ми знаємо, що на війні добре не буває. Ти не хотів, щоб ми переживали, тому тільки з скупих слів при зустрічі могли хоч віддалено дізнатися, через яке пекло ти пройшов.
Тепер спи спокійно, татусю. Тепер тобі не буде ні холодно, ні сумно. Ти назавжди будеш для нас таким веселим, як цей вовк. Тепер ти на небі, а памʼять про тебе буде вічно на землі. Я вірю, що ти будеш і на нашому з Сергієм весіллі, і наглядатимеш за онуками з неба. Тепер Ти завжди поруч з нами… Завжди в строю!"
Ти був найпоряднішим, найдобрішим і найсправедливішим. Ти вів прикладом, першим ідучи на нуль зі своїм хлопцями. А потім почав іти останнім, щоб упевнитися, що всі інші в порядку, хоча ця позиція найнебезпечніша. І хоча Ти часто жалівся на своїх хлопців, але завжди казав «Та як я їх лишу?», коли ми хотіли тебе звідти забрати. Тому не лишили Тебе там і вони.
Ти не хотів ні нагород, ні відзнак. Ти хотів лише щоб Твої хлопці залишилися живими. Твоя сміливість була не в тому, що Ти не боявся, а в тому, що завжди був прикладом і опорою для інших, хоча опора нерідко потрібна була і Тобі. Тому ми намагалися нею бути для Тебе. Твоя відповідь на питання «Як справи?» варіювалася від «Все добре» до «Може бути», хоча ми знаємо, що на війні добре не буває. Ти не хотів, щоб ми переживали, тому тільки з скупих слів при зустрічі могли хоч віддалено дізнатися, через яке пекло ти пройшов.
Тепер спи спокійно, татусю. Тепер тобі не буде ні холодно, ні сумно. Ти назавжди будеш для нас таким веселим, як цей вовк. Тепер ти на небі, а памʼять про тебе буде вічно на землі. Я вірю, що ти будеш і на нашому з Сергієм весіллі, і наглядатимеш за онуками з неба. Тепер Ти завжди поруч з нами… Завжди в строю!"
Любомир Ляльчук з дружиною Мар'яною та донькою Іриною.
Спогадами про Любомира поділилася Марія Дробот. Жінка пише, що військовий був чуйною людиною, його цінували і шанували. На початку листопада військовий побачився з родиною востаннє
"Памʼяті Любомира Ляльчука
Коли отримуєш звістку, саме таку звістку – повну смутку та непоправну і не відворотну, тоді надходять спогади. Так, саме спогади, світлі овіяні теплом та вдячністю тій людині, котра відійшла до вічності. Такими спогадами сповнені і ми, прихожани УГКЦ Покрови пресвятої Діви Марії, що у Садгорі.
Нестало нашого любого пана Любомира, нашого старости. Загинув на передовій, захищаючи нас від навали супостата, наш Герой… Кожен із нас, а ми усі добре знали та цінували пана Любомира, обіймаємо молитвами його Душу та щиро проказуємо прохання за Царство Небесне, котре відкрито для Воїнів-Героїв.
Ще там тієї неділі, 3 листопада, він був із нами на Святій Літургії разом із своєю родиною. Так було приємно спостерігати як люди тішилися бачачи та вітаючи пана Любомира. Як наша Вівтарна дружина, це хлоці, котрі прислуговують у Захристі, спілкувалися із ним, і для кожного у нього знайшлося добре слово. Так, власне, як і для кожного із нас було добре слово, приємна посмішка, привітне рукостискання", - йдеться у дописі.
Коли отримуєш звістку, саме таку звістку – повну смутку та непоправну і не відворотну, тоді надходять спогади. Так, саме спогади, світлі овіяні теплом та вдячністю тій людині, котра відійшла до вічності. Такими спогадами сповнені і ми, прихожани УГКЦ Покрови пресвятої Діви Марії, що у Садгорі.
Нестало нашого любого пана Любомира, нашого старости. Загинув на передовій, захищаючи нас від навали супостата, наш Герой… Кожен із нас, а ми усі добре знали та цінували пана Любомира, обіймаємо молитвами його Душу та щиро проказуємо прохання за Царство Небесне, котре відкрито для Воїнів-Героїв.
Ще там тієї неділі, 3 листопада, він був із нами на Святій Літургії разом із своєю родиною. Так було приємно спостерігати як люди тішилися бачачи та вітаючи пана Любомира. Як наша Вівтарна дружина, це хлоці, котрі прислуговують у Захристі, спілкувалися із ним, і для кожного у нього знайшлося добре слово. Так, власне, як і для кожного із нас було добре слово, приємна посмішка, привітне рукостискання", - йдеться у дописі.
Чоловік був випускником юридичного факультету ЧНУ. Викладачі згадують свого випускника як тактовного та чуйного.
"Любомир Ляльчук навчався на юридичному факультеті ЧНУ імені Юрія Федьковича з 1991 по 1996 роки, це був перший набір студентів після відродження діяльності юридичного факультету, часи становлення Української держави. Викладачі та колеги Героя пам’ятають його як надзвичайно тактовного, чуйного, скромного, доброго, щирого та сумлінного студента", - повідомили на факультеті.
