Війни змінюють не лише карти світу, а й те, як ми уявляємо собі людину на полі бою. Важкі залізні лати середньовічного лицаря змінила сучасна plate carrier з керамічними пластинами, але дещо залишилось незмінним. Історія броні завжди була історією пошуку балансу між міцністю та мобільністю, і хоча змінювались матеріали, технології й дизайн, принципи залишились тими ж.
У середньовіччі лицар ледь витримував вагу обладунків ― вони могли важити ледь не стільки, скільки і сам воїн. Звісно, вони робили його неповоротким, але добре захищали від стріл і навіть ударів меча. То була доба холодної зброї — воювали списами, стрілами, мечами. З’явилась вогнепальна зброя і громіздкі обладунки втратили ефективність: куля мушкета легко пробивала металеві пластини, тож тягати на собі десятки кілограмів заліза стало безглуздо.
Шлях від металу до кераміки
Перші спроби створити сучасну броню були у Першу світову. Тоді армії тестували металеві нагрудники й каски, що нагадували середньовічні, але легші. Зокрема, французи випустили сталевий нагрудник для кулеметників, а британці — відомі шоломи Броді, які стали стандартом для того часу.
У Другу світову вже активно експериментували з новими матеріалами. Американці розробили бронежилети з важкими сталевими пластинами, з’явились також легкі каски з нових сплавів, які захищали від уламків, а не від куль.
Та справжній прорив стався у 60-х, коли американській компанії DuPont створила кевлар — надміцне синтетичне волокно, здатне зупиняти кулі пістолетів і дрібнокаліберної зброї. Кевларові плити були значно легші за металеві й відкрили шлях до масового використання індивідуального захисту.
Зараз у плитоносках поєднуються м’які балістичні пакети з твердими плитами, які захищають навіть від автоматних куль:
- сталеві плити — міцні й багаторазові, але важкі і тому незручні;
- керамічні плити — легкі, здатні розсіювати енергію кулі, але потребують заміни після кількох влучань;
- композитні плити — поєднують кераміку та полімери, досягаючи балансу між вагою й міцністю.
Важлива особливість сучасних систем захисту — модульність. Солдат сам налаштовує спорядження: додає чи знімає підсумки, вибирає плити і рівень захисту залежно від завдання.
Принципи, що залишаються вічними
Попри століття розвитку, деякі ідеї у захисті солдата майже не змінились:
- Баланс між мобільністю та захистом. Лицар для мобільності мав коня, тому десятки кілограмів заліза витримував, а сучасному бійцю зайва вага ні до чого.
- Захист життєво важливих зон. Насамперед захищеними мають бути серце, легені, голова — на цьому зосереджені сучасні обладунки військового.
- Поєднання захисту та психології. Лицар у латах почувався непереможним, а сучасний солдат має бути впевненим у якості свого захисту, тоді почуватиметься спокійно і буде ефективним.
Сьогодні у плитоносці українського військового керамічна бронеплита, що за характеристиками не поступається провідним американським чи європейським аналогам. Вітчизняні виробники, зокрема RAROG, створюють екпірування, яке проходить випробування у найжорсткіших умовах — на фронті, і гідно його витримує.
Що далі? Поступово втілюватимуться інновації: надлегкі композити, «розумні» тканини, що змінюють властивості залежно від удару, екзоскелети, здатні знімати навантаження з бійця.
Проте головне залишається незмінним: як і сотні років тому, броня має давати шанс вижити й повернутись додому. І в цьому сенсі від лат до сучасної плитоноски тягнеться єдина лінія — пошук найкращого способу захистити людину в умовах війни.
