Суспільство часто розглядає сварки, крики та навіть звуки побоїв за стіною як внутрішню справу родини, у яку не заведено втручатися Реклама
Жорстоке вбивство 21-річної Юліанни Якубович у селі Колінківці, яке сталося 1 травня 2026 року, висвітлило проблему у приховуванні тяжких злочинів самими ж учасників конфлікту. Як розповів начальник відділу розслідування злочинів проти життя ГУНП Буковини Сергій Бузумурга, трагедія виникла зі звичайної сімейної суперечки: жінка повідомила, що після конфлікту планує поїхати з 1,5-річною донькою до матері.
У результаті сварки свекор задушив її кабелем, а чоловік допоміг заховати тіло на власному городі.
Кілька днів родичі імітували зникнення жінки, надсилаючи повідомлення на її телефон із проханням "повернись додому", та навіть подали заяву до поліції 4 травня. Сусіди та родичі, з якими спілкувалися журналісти під час похорону, розповідають, що "ніколи не чули ніякої сварки", а сім'я здавалася "хорошою". Цей випадок став яскравим прикладом того, що справжній кримінал часто не кричить про себе на вулиці, а ретельно приховується самими ж учасниками конфлікту та ховається за фасадом ідеальної родини.
Трагедія в Колінківцях — це не поодинокий випадок, а частина масштабної проблеми. За даними, які публікує Чернівецька ОВА кожного дня, за квітень 2026 року, патрульні поліції опрацювали 21 533 виклики на лінію 102. Ознаки кримінальних мали 2 538 випадків. Це означає, що 12% дзвінків стосувались криміналу.
По всій країні загалом ситуація не менш тривожна. За даними порталу «Слово і Діло», лише за перші два місяці 2026 року в Україні слідчі облікували 1 535 кримінальних правопорушень, пов'язаних із домашнім насильством. Підозри отримали понад тисячу осіб, а до суду дійшло 876 проваджень.
Ці 1 535 справ лише за 60 днів свідчать про страшну тенденцію: агресія за зачиненими дверима є одним із найпоширеніших злочинів у державі.
І це лише офіційна статистика — ті випадки, де жертва вижила, знайшла сили звернутися за допомогою або де правоохоронці вже зафіксували тяжкі наслідки. Величезна кількість подібних ситуацій, які починаються з «тихих сварок», так і залишаються невидимими, доки не потрапляють у кримінальні зведення з позначкою «вбивство».
Головною причиною того, що домашнє насильство залишається в тіні, є глибоко вкорінений стереотип про «приватність» сімейного життя. Суспільство часто розглядає сварки, крики та навіть звуки побоїв за стіною як внутрішню справу родини, у яку не заведено втручатися.
Крім того, спрацьовує парадокс вибіркової відповідальності. Громадяни готові оперативно викликати поліцію через порушення їхнього особистого комфорту — наприклад, через гучну музику чи неправильно припарковане авто. Натомість повідомлення про потенційне насильство у сусідів часто ігноруються через страх бути втягнутими в чужий конфлікт, стати свідком у суді або зіпсувати відносини з мешканцями будинку.
Така пастка мовчання створює ідеальні умови для агресорів. Відчуття абсолютної безкарності та відсутність зовнішнього контролю призводять до того, що звичайний побутовий конфлікт швидко зростає до незворотних дій.
Для правоохоронної системи це означає роботу переважно з наслідками. Через те, що свідки не телефонують на 102 під час перших тривожних «дзвіночків», патрульні не мають змоги запобігти злочину на стадії його зародження. Поліція отримує виклик не тоді, коли ситуацію ще можна стабілізувати, а тоді, коли доводиться фіксувати факт смерті.
Якщо тенденція до ігнорування «тихих» сигналів агресії збережеться, статистика вбивств за зачиненими дверима неминуче зростатиме. Правоохоронна система здатна знайти і покарати винних, але вона не має інструментів для превенції злочину в умовах тотального суспільного мовчання.
Авторка: Степанія Головач
У разі серйозних життєвих проблем людей просять звертатися на телефон довіри (0372) 57-15-15 або (095) 932-15-15.
