Військова пройшла з побратимами Луганщину, Донеччину, Харківщину й Сумщину Реклама
«На фронті я здобула другу сім’ю»: історія майора Юлії Іваненко
Юлія Іваненко з дитинства любила військову форму. Для неї дуже близькою людиною був дідусь, який колись проходив військову службу, його фото того часу неймовірно вражали дівчину і, зрештою, по закінченню школи, вона вступила до Національної академії ДПСУ.
«Там можна було розпочати військову кар’єру і вчити іноземні мови. А це саме те, що я хотіла, тому обрала філологію», - згадує Юлія.
Отримавши офіцерські погони, Юлія розпочала службу в пункті пропуску «Шегині». Там застала проведення в Україні чемпіонату Європи з футболу 2012 року. «Роботи було багато, але то був дуже хороший досвід», - розповідає Юлія. Через кілька років прикордонниця продовжила службу в Чернівецькому прикордонному загоні. На момент повномасштабного ворожого вторгнення вона перебувала в декретній відпустці, але одразу вирішила перервати її та продовжити службу.
«Мене дуже вмотивували тодішні слова Президента, який закликав всіх, хто може чинити опір ворогу, зробити це. І вже в другій половині дня я була у відділі кадрів прикордонного загону з рапортом», - продовжує прикордонниця.
Після підготовки та злагодження підрозділ вирушив на східний напрямок фронту. Юлія довела, що спроможна бути реальною частиною суворого чоловічого колективу і через короткий проміжок часу вже обіймала посаду заступника коменданта з персоналу. Від побратимів прикордонниця майже одразу отримала позивний «Відьма», бо часто збувалося все те, що вона казала.
«Хлопці говорили – та вона ж відьма. Так і прижилося», - посміхається Юлія.
Потім Юлія зі своїм підрозділом пройшла довгий фронтовий шлях: Луганщина, Донеччина, Харківщина, Сумщина… Найважчими моментами на фронті дівчина вважає не складний побут, не нестачу сну чи відпочинку і навіть не масовані ворожі обстріли.
«Найважче було відшукувати та відправляти додому загиблих побратимів. А ще важче вносити до різних списків тих, кого забрати не вдалося. Мені на моїй посаді, нажаль, доводилося цим займатися. Або чекати на КСП повернення хлопців з бойових завдань і чути по рації, що з ними щось сталося», - зітхає Юлія.
В 2025 році майор Юлія Іваненко повернулася до Чернівецького прикордонного загону та продовжує працювати в підрозділі морально-психологічного забезпечення. Виховує двох дітей та мріє, щоб вони ніколи не знали війни.
«Звичайно, дуже добре бути вдома з родиною. Але на фронті я здобула другу сім’ю і завжди про неї пам’ятаю», - підсумовує Юлія.
