А Шевельов тоді написав, що наша історія стосунків з Росією, це історія великої, іще не закінченої війни. Може буть тоді хтось дуже посміявся з цих слів, але, як виявилося, Шевельов, звичайно, мав рацію. А тому я думаю, що він може мати рацію ще багато в чому.
Зокрема в тому, що він говорив про трьох наших найбільших ворогів:  Москву, наш провінціалізм і той комплекс кочубеївщини [Прим. ред. — мається на увазі готовність української еліти змінити орієнтацію на користь сильнішої сторони, як це зробив колись соратник Мазепи Кочубей]. Причому тільки один ворог зовнішній, а два наші внутрішні.
І говорив про те, що запекла ненависть Донцова не допомогла подолати поки що Москву, запекла ненависть Липинського до кочубеївщини не здолала кочубеївщину, і запекла ненавись Драгоманова до провінціалізму також не здолала провінціалізм.
Я повернувся щойно в Україну і якось це, коли ти приїздиш з того Заходу, коли ти там довший час побув, надто впадає в вічі ця агресія, яка розлита у суспільстві. Всі якось так накидаються один на одного. Я думаю, що Шевельову можна подякувати і за те, що він підкреслював оцю безперспективнсіть тої запеклої ненависті. А може нам легше і швидше здобути наші перемоги будемо і поблажливіші і іронічнішіми, і більше покладатися на ерудований іронічний розум, ніж на ту запеклу ненависть. 

Як повідомляється на сайті Премії, її засновано 2013 року. Вона присуджується раз на рік українському авторові за художню та наукову есеїстику, опубліковану протягом останнього року. Нагорода відзначає внесок у невідʼємні для цього жанру цінності: незалежність думки та витонченість стилю. Премія носить імʼя Юрія Шевельова, який започаткував модерну українську есеїстику.
Лауреат щороку оголошується під час церемонії 17 грудня, у день народження Юрія Шевельова. Імена трьох номінантів оприлюднюються за тиждень до цього.
Переможець нагороджується статуеткою Бронзового Ангела, а також грошовою премію та дипломом лауреата. Номінанти отримують дипломи номінантів та колекцію десяти томів видавництва «Дух і Літера».