Дівчина проживає та працює у німецькому містечку Гамбург
Лілія Рідна,
дівчина родом з Буковини на третьому курсі поїхала до Німеччини на навчання та
роботу, знайшла своє кохання та залишася жити з чоловіком у місті Гамбург.
Лілія розповідає,
що для неї історія з карантином розпочалася 16 березня. У цей
день дівчина офіційно була у відпустці й дуже здивувалася, коли побачила, що
їй телефонує шеф.
Від сьогоднішнього дня всі магазини у Гамбурзі повинні зачинитися і ми не виключення. Саме тому я телефоную тобі аби повідомити, що на невизначений термін ми залишаємося всі вдома. Коли з’являться нові деталі ми обов’язково тебе в індивідуальному порядку проінформуємо. - сказала вона.
Саме в цей день
дівчина помітила, що за вікном будинку дитячі майданчики
повністю обгородили і повісили табличку «вхід заборонено».
Лише тоді і саме
тоді я зрозуміла наскільки це все серйозно. Проте карантину, такого як в
Україні, у нас не вводили, тобто ми мали право виходити на вулицю без маски, і
це правило діє і досі — ми не повинні у відкритих багатолюдних місцях носити
маску. У той же вечір ми дивилися новини де було вказано, що тільки продуктові
магазини залишаються відчиненими.
За кілька днів
Лілія разом з чоловіком вирішили купити продуктів і зібралися в магазин. На них
чекала велика несподіванка: в жодному з
4 відвіданих магазинів, не
було ні туалетного паперу, ні паперових рушників, ні олії, ні муки, ні цукру, ані
лимонів.
Дивна комбінація, чи не так? Найбільш цікавим
було те, що люди, які на мою думку найвихованіша нація — просто дурніли на
голову. Інакше, це не назвеш. У магазинах, на землі є позначки, між якими
півтори метри відстань. І не дай Боже тобі хоч крок вперед зробити чи назад.
Дисципліна.
Дівчина зазначає,
що німців ніхто не примушував сидіти
вдома — це було прохання. Та реакція людей була мега позитивна. Люди
дійсно залишалися
вдома. Вулиці порожні.
Багато
роботодавців відразу ж запропонували своїм працівникам працювати в Home Office. Всі інші фірми, як до прикладу моя, за два тижні відправила мені новий
контракт, де було вказано що я переходжу на державне фінансування. Що це значить? Аби
фірми не банкрутували, а люди, які мають офіційні контракти згідно з якими вони
будь- що отримували свої гроші, держава розробила спеціальну програму. Всі люди
на момент тимчасового закриття фірми отримують 60% від своєї зарплатні. Ті, у кого
є діти - 67%. Це скорочений контракт, або ж „скорочені робочі дні". Ці кошти
надходять не від фірми в якій ви працюєте, а з державної казни. Саме в цей
момент розумієш - держава підтримує
не лише великі підприємства, а й кожного працівника.
Десь через два
тижні магазини нормалізували постачання - все, що досі було важко,
або ж нереально знайти - заповнило пусті полички. Ми з чоловіком сиділи
вдома — я, бо моя фірма закрилася, а чоловік працював на Home Office. Ми не зустрічалися з друзями і не виходили лишній раз на вулицю, лише один
раз на тиждень, аби купити продукти. І так до травня.
Перед Великоднем
церкви були зачинені. У святкові дні патрулювало дуже багато поліції. І штрафи
тут занадто високі, аби порушувати закон. Одним словом все завмерло. Знайома,
яка працює в готелі на рецепції розповіла, що роботодавець зобов’язав її
приїздити до роботи на таксі і всі витрати взяв на себе. Хоча громадський
транспорт не змінював свого графіку.
Дівчина розказує,
що 6 травня у Німеччині чекали всі, бо у новинах Меркель мала б повідомити, як
всім далі бути. Тоді ж вона повідомила про 1-у хвилю виходу карантину. Та попри
це, вдома залишаються і досі дуже багато людей – і не страх ними керує, а
здатність до дисципліни і повага до тих, хто в ці важкі для всіх
часи повинен працювати.
