Виявляється, будинок має шість наземних і чотири підземні поверхи Реклама
Найбільш недооцінена громадою, необжита краєзнавцями, неосмислена істориками, культурологами, письменниками будівля у центрі Чернівців. Мова про колишній Палац національної культури для потреб Товариства румунської культури та Православного релігійного фонду Буковини, відомий нинішньому поколінню городян як Будинок офіцерів, пише видання BukNews.
Чернівецький журналіст Юрій Чорней розповів повідомив цікаві факти про загадкову будівлю.
Маю доброго друга, яка фактично народилася у тому Будинку офіцерів. Її батьки вселилися до нього 1946 року, а вона народилася 1947. Батько був гарнізонним художником. Родина прожила на п’ятому поверсі Будинку офіцерів до 1971 року. Ця жінка каже, що будинок має шість наземних і чотири підземні поверхи. Сам будинок є справжнім дивом інженерної думки, дуже складною спорудою.
На найнижчому підземному поверсі була котельня, яка займала майже два підземних рівні. Працювала спочатку від вугілля, а згодом, вже за радянських часів, її переобладнали під мазут. Третій підземний поверх – це басейн для відстоювання води, з якого брали воду для будинку, коли її не було по всьому місту. Фактично басейн потрібен був для безперебійного автономного водопостачання будівлі. Запасу води вистачало на дві доби використання без обмежень. Другий і перший підземні поверхи – використовували для господарських потреб.
Мій свідок каже, що стіни будинку з найміцнішого залізобетону, в який не можна було забити цвяха. Усі комунікації теж були заховані у стіни. Готували на електричних або кірогазових плитах. Завести газ у приміщення було дуже складно. Водопровідні крани, батареї опалення просто підключалися до виводів зі стіни. Ванні кімнати були обладнані спеціальними водостоками, які приймали воду і виводили її прихованими у долівці трубами у невідомому напрямку. Зараз усе це зацементовано, бо ніхто не знає, як працювала та система. Жодного дроту чи труби, які би пролягали по поверхні стіни, у будинку не було.
Для миття вікон не потрібно було навіть ставати на підвіконня чи, тим більше, висовуватися з вікна. Віконні рами, які замикалися спеціальними защіпками, відчинялися в середину приміщення, роз’єднати і зібрати їх могла навіть дитина. Щоправда зовнішні штори-жалюзі, які збиралися шкіряними ременями, в другій половині 40-х років вже не працювали.
Споруджувати Палац національної культури почали ще 1937 року на розі площі Александрі (колишній Єлизавети, нині Театральній) та вулиці генерала Задіка (Ватутіна, нині Степана Бандери) Завершити масштабний проект удалося лише навесні 1940-го. Велична будівля з оглядовою терасою на даху, з якої проглядалося все місто, первісному призначенню прослужила недовго. Після вступу у Чернівці 28 червня 1940 року Червоної армії приміщення передали під різні радянські установи.
У період Другої світової війни так звану комерційну частину споруди зайняло німецьке командування. Палац національної культури перетворили на місце для утримання інтернованих осіб, де «фахівці з допитів» з відповідних підрозділів, час від часу використовуючи катування, складали списки єврейського населення.
