"І справді: скверик вийшов на славу. Заходячи в нього, забуваєш що навколо тебе Чернівці. Діряві труби, убиті тролейбуси, зруйновані дороги. Це там, за огорожею, бомжі і пенсіонери шукають їжу у смітниках, а тут – сади Едему. Цілими днями звучить райська музика, співають пташки, і чернівчани хоча б на мить можуть відпочити і забутись.
 
Це дуже показово: наскільки популярними стають громадські простори, які відкривають мер і його заступники. Однак ця популярність насправді говорить про те, що все місто перетворене на руїну. Городянам більше нікуди ходити, тому вони жадібно виловлюють вільні лавочки у двох сквериках, які зремонтувала влада. 
 
Посидівши там годинку, отримуєш допінг на цілий тиждень. Дозу забуття від буденних проблем. Адже у мерських сквериках не відключають воду, як у помешканнях пенсіонерів. Там під тобою не проламуються сидіння, як у чернівецьких тролейбусах. На голову не падають балкони, як в аварійному історичному фонді", - каже автор "Репліки".

"Єдина альтернатива життя, яке здається цивілізованим і щасливим. І за ці короткі миті радості, за цю маленьку хвірточку в Европу – маленькі парижани уклінно дякують Роману Васильовичу. 


От тільки бомжі і пенсіонери нікуди не подінуться від того, що ми проженемо їх геть чи перестанемо помічати. У кранах не з’явиться вода, самі себе не відремонтують будинки, дороги і тролейбуси. Ви приймете заспокійливе, вип’єте віденську каву за 60 гривень – але повернетесь у місто, яке поволі вимирає. 
 
В тому, гіршому світі, вас зустрінуть пенсіонери, яким кава не по кишені. Дитячі коляски застрягнуть у ямах. А карета обернеться на тролейбус, який їздить лише до сьомої, а потім перетворюється на гарбуз", - підсумовує журналіст.