Гвардійці вели бої за Мотижин і житомирську трасу, кілометр за кілометром витискаючи ворога
Після школи – армія і війна. Роман, Андрій і Богдан – 20-річні трійнята з Буковини, що служать у Нацгвардії вже два з половиною роки. Історію братів розповіли в Військовій частині 1141 Національної гвардії України, що в місті Луцьк.
Строкову службу хлопці проходили в складі бригади Червона калина. З початком повномасштабного вторгнення, коли на відсіч ворогу було кинуто всі наявні сили оборони, вони також опинилися у вирі подій.
Усі троє були в складі мінометних розрахунків, і завдяки пройденій підготовці добре знали роботу з мінометом 120 калібру.
«Для нас війна почалася 26 лютого, – говорить Андрій. – Ішли бої за Васильків. Ворожа авіація, вибухи, адреналін. Але жодної паніки ми не відчували. Попередньо ми пройшли бойові навчання на двох полігонах, і розуміли, що якщо буде завдання, то зможемо його виконувати. Крім того, у підрозділі було достатньо досвідчених офіцерів з бойовим досвідом, це теж додавало впевненості».
Почався гарячий березень 2022 року. Гвардійці вели бої за Мотижин і житомирську трасу, кілометр за кілометром витискаючи окупантів.
«Коли вранці наш підрозділ ішов у наступ, ми як мінометники працювали по ворожих позиціях, а вже увечері заходили на них. Бачили там речі, покинуті окупантами, – одяг, сухпаї. А головне здобували трофеї. Часто це був боєкомплект, зокрема, постріли до РПГ», – згадує Роман.
Бійці бригади Червона калина спільно з іншими складовими Сил оборони звільняли більш ніж 20 населених пунктів Київської області. 27 липня 2022 року Президент України нагородив частину почесною відзнакою «За мужність та відвагу».
Після звільнення Київщини троє братів допомагали облаштовувати позиції на випадок нового наступу ворога на столицю. Зараз хлопці продовжують службу у волинському підрозділі НГУ.
«Звичайно, нам набагато легше в усіх ситуаціях, тому що від початку були втрьох. Ми разом пройшли бойові дії і раді, що продовжуємо службу разом», – каже Богдан.
Плани на майбутнє хлопці, як і багато українців, будувати не поспішають. На все свій час.
«Нам по 20 років. Після школи – відразу армія і війна. Все дуже стисло. Якось ніколи було обирати собі цивільні спеціальності й планувати освіту. Але все ще попереду», – говорить Роман.
