Молоді батьки в один голос називають новонароджену Таїсію другим подарунком Бога Реклама
Оборона Азовсталі. 11 місяців життя у російському полоні. Хвороби, знущання, тортури, невимовний біль та постійне катування з боку окупантів. Життя української захисниці, яка нещодавно народила в Чернівецькому пологому будинку донечку, війна перетворила у страшенну боротьбу за виживання.
Військова Валентина на початку повномасштабного вторгнення разом із своїм чоловіком стояла на обороні Азовсталі.
«З 21 року я проходжу службу у спецпідрозділі Азову у тиловій структурі. З 24 лютого ми були, займали оборону на Азовсталі. Там були бойові дії, самі знаєте, що там творилось, як нас бомбили, і фосфором, всіма видами озброєння, - розповідає військовослужбовиця Валентина.
11 місяців страшної історії під гіркою назвою «полон». Родина військових з Доннечинни після Азовсталі опинилась у російському пеклі. Чоловік Валентини - Олексій потрапив у полон в Оленівці, а захисницю окупанти згодом відвезли в Таганрог.
«Якось вижили, здались в полон, в полоні я була майже рік, 11 місяців. Я була в Оленівці і під час теракту там теж знаходилась, коли був «барак-200». Потім нас вивезли до Таганрогу у вересні, друге СІЗО, де воно було таке «строгого режима» і як нам сказали тоді на прийомі: «Раз ви там не здохли, ми вас тут добйом», - пригадує військова Валентина.
Жінка пережила найстрашніші знущання росіян. Відсутність їжі, одягу, постійна фізична розправа, моральні та психологічні знущання, одним словом пекло на землі – так, про майже рік перебування у полоні каже Валентина.
«Там морально і фізично дуже знущались. З особливою такою ненавистю жінки були дуже в них злі. Але і не цурались чоловіки підійти та вдарити там в спину, по ногах били цими берцями, з посиленим носком, били так, що не можна аж ходити було. Чули крики теж остійні, що в Оленівці там взагалі жах був, що в Таганрозі. Дуже знущались над нашими хлопцями, і забивали, і електрошоком, і нам скільки погрожували теж на допитах, - ділиться військовослужбовиця»
Окрім страшних тортур, які доводилось переживати українській захисниці в російському полоні, жінка щодня була змушена боротись за своє здоров’я.
«Питали «Як зі здоров’ям? Ні на що не скаржитесь?». Треба звісно було відповідати, що «Ні». Хоча, з медпрепаратів: аналгін та якийсь фермент, все. Тобто для людини, в мене була відслойка жовчного, було запалення кішківника, було запалення шлунку, і я була лежача просто, в мене були жовті очі, бо жовч не відходила і… Ну хочаб на той момент коли ти лежиш – тебе не б’ють, - пригадує Валентина»
В квітні минулого року в ході обміну понад сто військовополонених українців повернулись додому. Серед них була і Валентина.
«Коли почали годувати ми зрозуміли, що мабуть буде обмін. Що вони так сполохались всі. Підняли десь о другій годині ночі, почали називати фамілії і сказали, що швидко вдягаємось, строїмось і щось відбувається. Потім нас грузили в автівки та везли, - зауважила військовослужбовиця Валентина»
«Обіймались всі, цілувались, кричали кричалки наші, плакали. Бо ти ось так дивишся і ти не можеш звикнути, що можна голову підняти і що руки в тебе не за спиною Можна їх розправити, руки, плечі розправити. І ми всі дивились і не могли, що це все дійсно відбувається ось з нами, - пригадує Валентина»
Вона з трепетом та ніжністю тримає на руках свою новонароджену донечку. Це подарунок від Бога, зізнається жінка. 4 липня у стінах пологового будинку у Чернівцях народилась юна українка, яку батьки назвали Таїсія.
«Тут Слава Богу гарні спеціалісти, лікарі, дуже допомогли з обстеженням. 4-го в нас був плановий кесарів розтин, бо мені по здоров’ю протипоказано народжувати, бо маю після бойових дій контузії та значні проблеми зі здоров’ям. Все пройшло дуже добре, дуже гарні лікарі, спеціалісти, анестезіологи, хірурги, - запевняє жінка»
Захисник України Олексій повернуся з російського полону незадовго до того, як до України повернули Валентину. Ставши батьком вдруге чоловік зізнається: після пережитого болю, життя знову отримало сенс.
"Дуже приємно взяти перший раз на руках цей комочок маленький. Якось так з трепетом. Життя вже таким не буде, як було. Ну по-перше, воно поділилось в нас на до і після. Ну знаєте, якщо почати так з буденних ось цих проблем, зараз намагаємось налагодити побут для того, щоб можна було далі жити тут. Ось є в нас наш маленький реабілітолог, який буде підкидати нам свої якісь там методи боротьби з депресією, як то кажуть. Будемо жити заради них", каже військовослужбовець, батько Олексій»
«Це взагалі для нас такий великий подарунок, бо у жінок, які були в полоні і на Азовсталі дуже збився гормональний і дуже по жіночому маємо всі великі проблеми. І через захворювання. Коли ми дізнались, що щось там є. Ну я кажу – не можливо. І ми робимо тест і я кажу «Бог нас не вбив, бо в нас є місія. В нас ще дитинка мала, - каже Валентина»
