"Я знала Яріка з дитинства, ми були малі і не спілкувалися, кабінети наших класів знаходилися поряд. Усі роки навчання він виділявся серед інших, завжди в окулярах, з зачесаним назад волоссям, зібраним у хвіст. У школі він здавався серйозним, мудрим, цілеспрямованим, добре знав точні науки і, якщо не помиляюся, часто їздив на олімпіади. Знайти його можна було в кабінеті інформатики за комп'ютером.

Уже після закінчення школи, Ярік відкрився зовсім іншим: веселим, шаленим, сміливим, людиною, яка брала від життя усе і кайфувала кожним днем.

У мої активні і публічні 2010ті, Ярік дуже часто знімав мене для телебачення, з ним було легко і весело працювати.

Коли я схаменулася, менше куражила, ми і перетиналися в компаніях рідше, але, я дуже раділа за його затишну і таку з любов'ю створену "Контрабанду". І на їхній першій Новий Рік в "Контрабанді" ми Andriy Tuzhykov , Максим Дупешко святкували разом. Я пам'ятаю, як Ярік пригостив мене найсмачнішим Просеко з лавандовим сиропом. Присягаюся, смачнішого коктейлю з того часу я не пила.

Ми говорили з ним про картини Федірка і про собак, про любов навіть якось та про безсоння й тривогу.

Потім побачила його у формі в місті, подякувала, запитала чи треба чимось допомогти, бо якраз тоді ми дуже активно збирали хлопцям на амуніцію та захист. Він відмахнувся, мовляв, ти що, я ж тут поряд з Чернівцями служу, що мені може загрожувати. Але так було не завжди.

Далі майже рік невідомості і сумних чуток. Приснився мені з хлібом, поклав на стіл переді мною і пішов. Казали, що хліб, то життя, що він живий. Але з ні, він поклав своє життя перед нами, як той хліб і пішов.

На жаль.

Вічна пам'ять і уклін Герою, який так любив життя.

Плаче сьогодні і небо, і близькі, і я плачу, хоч не була з кола найближчих, але знала більшу частину свого життя, поважала, захоплювалась і десь навіть тихо та ніжно симпатизувала", - написала Христина Венгринюк.