Кінець квітня, карантин, постійна втома на роботі, ми медики працюємо на межі можливостей, і от вихідний. Несподівано для себе прокинулась від кашлю (хоч кашлю не мала практично ніколи), весь день я відчувала слабкість, і вже розуміла, що "з улюбленими парфумами щось не те". Це насторожило, і змусило до повної самоізоляції (закрилась в кімнаті від рідних, і по квартирі ходила в масці.

Проспавши майже весь день, я прокинулась від страшного головного болю, болю в очах і м'язах. Перше що зробила, перевірила чи відчуваю запахи...Ні!
Зовсім. Повна втрата запаху і відчуття смаку...температура майже 39. Після цього мене охопила паніка, адже я дуже переживала за своїх рідних.

Не знаю, що було важче очікування самого тесту чи його результатів, бо вже розуміла, що у мене COVID-19. І от день здачі тесту. В коридорі поліклініки багато людей, втомлений медперсонал. Переді мною в черзі двоє старших людей, з вираженою задишкою, і ще одна бабуся, яку ведуть під руки. Одразу згадала невігласів, які говорили "не лякайте людей, то звичне ГРВІ".
 
Дочекавшись своєї черги, я пройшла цю процедуру. Але найважче було - очікування результатів. Ці чотири дні тягнулись довго. Потім дзвінок  "Ваш результат позитивний!" Зі сльозами на очах я перепитала чи це може бути помилка? Відповідь "Ні". Отримавши фото результату, сумнівів не залишилось. Хоч і до того розуміла що це COVID-19. Бо аж надто дивні симптоми і дуже схожі на ті, які я бачила у хворих.

Зізнатись що я принесла додому цю хворобу, і тепер через мене можуть постраждати рідні і друзі. Відчуття вини не давало змоги подумати про себе, мені було надзвичайно страшно за свою родину. А їм було страшно за мене, бо крім високої температури, кашлю, задишки, я фактично не їла і не вставала з ліжка.
 

Важко було писати про це публічно, згадуючи "Нові Санжари" і розуміючи, що не всі люди адекватно сприймуть мою розповідь. Але після цього, я отримала десятки листів зі словами подяки, від людей, які писали, що мій пост надав їм сил, бо " після того як в селі дізнались, що у них COVID, хату почали обходити стороною, з родичами перестали вітатись, а їх звинувачувати у зараженні всього села, хоч ці люди були на самоізоляції!", і ніби через них "увесь цесь карантин" або "краще не піду на той тест ніж щоб мені спалили хату"!

Коронавірус це не соромно! Ваше життя і життя ваших близьких важливіше за думку інших! Тому при перших симптомах нездужання ОБОВ'ЯЗКОВО зверніться до свого лікаря! Памятайте, від коронавірусу помирають, важко, і на жаль, багато. COVID-19 це важка, але виліковна хвороба, не соромтесь говорити про це, особливо це стосується медиків! Кількість хворих серед яких вражає!

Так, я ще хворію, і почуваю себе все ще погано, але коронавірус вже змінив багато в моєму житті. Я дізналась хто мої справжні друзі, і скільки є небайдужих людей! Незнайомі люди просто пишуть добрі слова, пропонують привезти ліки (бо вся родина у нас на смоізоляції). Повірте, слова підтримки, просто посмішка лікаря - це ковток нових сил для хворого.