"Bosphorus Cross-Continental Swim – це щорічний заплив на відкритій воді між континентами Азії та Європи, який проводиться в Стамбулі та організовується Олімпійським комітетом Туреччини. Босфор знаходиться на перетині двох світів і з’єднує Чорне море з Мармуровим. Заради цього змагання потужну водну магістраль раз на рік перекривають для судноплавства на дві години. Якщо учаснику не вдалося фінішувати впродовж цього часу – його підбирає один з рятівних човників і йому присвоюється невтішний статус DNF, що означає „Did not finished”. Цьогоріч у запливі взяли участь 2700 спортсменів із 77 країн світу. Серед них і я", - пише Олена Карлова.

"Ідея переплисти Босфор зародилася в моїй голові рік тому, в серпні. Я займаюся плаванням досить давно, але непрофесійно, заради задоволення. До серпня минулого року моя швидкість в басейні Спортлайфу була десь 2,5 км на годину. Нескладні обчислення показали, що для того, щоб переплисти 6,5 км за дві години необхідна швидкість має бути більше, ніж 3 км за годину. Відео в ютубі та відгуки тих, хто вже це зробив, свідчили про те, що в Босфорі дуже швидка супутня поверхнева течія. Вона проходить приблизно на середині протоки і зі швидкістю 1,5-2 метри на секунду несе тебе до фінішу. Тому середня швидкість учасника-аматора повинна бути хоча б 2 км на годину. Ну і витривалість, яка дозволить тобі плисти дві години без зупинки. Серед хвиль. Серед медуз. В темній воді, бо глибина Босфору сягає місцями до 50 метрів", - розповідає Олена.

"Перша трудність – це зарєструватися на заплив, тобто, купити слот. Слоти викидають на офіційний сайт Турецького олімпійського комітету в ніч з 3 на 4 січня. Рівно в 00:00. І всі охочі з усього світу намагаються ці слоти купити. Кількість слотів обмежена, і рівно половина виділяється на пловців з Туреччини. Сайт при цьому, як ви розумієте, висить) Тому в 00:00 я мала при собі ноутбук, телефон і планшет, а також кредитні картки, і протягом 30 хвилин на всіх гаджетах натискала «Увійти». Мені пощастило – і в 00:30 слот був у мене", - ділиться досвідом Олена Олексіївна.

"Далі були рутинні місяці тренувань. Щиро дякую чудовій Світлані Анатоліївні Шарафан – тренеру з чернівецького Спортлайфу, яка поставила мені техніку і весь час повторювала, що немає нічого неможливого.

Все йшло за планом, доки 4 липня я не потрапила в ДТП на велосипеді, наслідком якого став зламаний лікоть правої руки і операція, під час якої мені впхали в лікоть якісь металеві дротики. Це на місяць позбавило мене тренувань, але не позбавило надії на успішну участь в запливі. Я повернулася до плавання 9 серпня, рівно за два тижні до змагань. І вирішила не здавати квитки на літак, не продавати слот і не відмовлятися від заброньованого готелю в Стамбулі…", - продовжує розповідати про свій шлях до Босфору пані Олена.

"І ось нарешті 25 серпня, восьма ранку, стартове містечко. Море людей, учасники, волонтери, організатори, професійні пловці та любителі, вболівальники та поліцейські. Організація, треба віддати належне, на дуже високому рівні. Все чітко, і ми о 8:30 на трьох великих кораблях відпливаємо на старт – це станеться о 10:00 на азійському боці Стамбула. Учасники на кожному кораблі поділені за кольором шапочки, який, власне, відповідає віковій категорії. Першими стартуватимуть помаранчеві шапочки – це елітні спортсмени та вікова категорія до 30 років. Другими будуть бірюзові шапочки – це вікова категорія 30-50, і останніми стрибатимуть у воду жовті шапочки", - пояснює Олена.

"Рівно о 10:00 президент Турецького олімпійського комітету, мер Стамбула і ще якісь високоповажні дядьки в костюмах і краватках дають старт запливу. Я в своїй бірюзовій шапочці стартувала о 10:22, як потім показав мій магнітний чіп. І одразу після стрибка у воду мене накрила велика несподіванка. Яка зазвичай накриває мене на різноманітних фінішах від надлишку адреналіну – чи то марафони, чи вершини високих гір. На мене нападає бронхоспазм, і стає дуже складно дихати. Це триває недовго, але у воді це було вперше. Впоравшись із цим першим випробуванням за десять довгих хвилин, я почала згадувати, на які орієнтири нас вчили плисти вчора на оглядовій екскурсії через Босфор. Пригадую, що сказали плисти на праву опору першого моста доти, доки вода не стане на один-два градуси прохолодніша. Це означає, що ви потрапили у потрібну течію. Але вода як була тепла, так і залишалася. Тоді я вирішила все ж таки плисти на другий орієнтир – середину першого мосту через Босфор. За цей час мене обігнали мільйон пловців, я залишился сама посеред Босфору, але тут мене наздогнала Бірюзова шапочка чоловічої статі. Відтепер я так і буду його називати – Бірюзова шапочка з великої літери. Наша швидкість була однакова, тож я вирішила плисти недалеко від нього. Зрештою, вдвох якось веселіше. В такий спосіб ми проплили середину першого мосту, і почали вирулювати на другий орієнтир – найнижчу до води точку лінії електропередач. Час йшов дуже швидко, і через якийсь час ми минули і цей другий орієнтир. Інколи мене обдавало холодними хвилями, і я раділа, що ми з Бірюзовою шапочкою рухаємося правильною течією. Адже біля берега течія зворотна і тепліша, і підпливати ближче, ніж на 300 метрів до берега не варто".

"Після другого орієнтиру через кілометр приблизно має з’явитися з правого боку штучний острів Галатасарай, після якого вже лишається 300-400 метрів до фінішу. І він з’явився. Але ми ще були на середині Босфора, і нас швидко відносило течією під другий міст. За міст запливати не можна, там тебе одразу підберуть рятівники, і ти станеш DNF. Тож ми почали зарізатися під 90 градусів на правий берег до фінішу. Але той підступно не ставав ближче, навпаки, нестримна течія несла нас далі в напрямку мосту. Пройшло хвилин десять моєї безуспішної боротьби з течією, і я вже була вперше готова сприйняти думку «Мабуть, це все». Друга думка була «Може, спробувати повернути одразу до берега, там течія слабша. Може, повезе вернутися до фініша». Тут я побачила Бірюзову шапочку. Він озирався навколо. Біля нас кружляло вже три рятівні човники. Я сказала шапочці «We must just continue swimming”. Не знаю, чи він почув. Але через якийсь час я побачила, що берег ближче, а міст трохи далі, і вже не нависає над головою. Ми розвернулися ще на 90 градусів праворуч і почали вигрібати зустрічною течією в напрямку фінішних жовтих прапорів, які було добре видно з води. Не знаю, скільки це тривало, у мене втратилося почуття часу".

"Але ми вигрібали. Вигрібали з усієї дурі. Так, як ніколи мені ще не доводилося вигрібати. Проти течії, всупереч хвилям. Всупереч рятівним човнам. Бо, насправді, ми можемо. Бо ми сильні та вільні. Ось у чому весь зміст.

Ми з Бірюзовою шапочкою стали на першій фінішній сходинці разом. Я подивилася на нього і сказала "Congratulations”. Він сказав "We did it together”. Я спитала звідки він. Виявилося, що з Китаю. Ми обійнялися. Ми ніколи більше не зустрінемося. Але я знаю, що цей фініш ми будемо згадувати завжди.", - завершує свою розповідь міжконтинентальна плавчиня Олена Карлова.