За кожним юним спортсменом стоїть не тільки тренер, а й батьківська віра Реклама
Віддаючи дітей на спортивні секції, більшість батьків очікують і хочуть бачити результат у вигляді перемог. Проте, як розповіли нам сьогоднішні герої інтерв’ю, результат залежить не лише від юного спортсмена, а й від його батьків, адже це — найбільша опора дитини на складному шляху.
Максиму Тімченку зараз 10 років, а футболом він загорівся ще у 4 роки, проте тоді відвідував інший гурток.
Максим Тімченко
«Максим з чотирьох років займався танцями, але десь у сім сказав: "Мама, танці — це добре, але я дуже люблю футбол. Він завжди вдома грав у м’яч, просив записати його до футбольного клубу. І ми обрали той, що був найближче до дому — щоб він міг добиратися сам”, — згадує Наталія Тімченко.
Саме так розпочався його футбольний шлях. Віддавши сина на занняття футболом, Наталія не ставила ніяких очікувань щодо професійного розвитку у спорті.
«Він змалечку дивився футбол, всі його ігри зводилися до футболу. Тому, коли Максим попросив віддати його на футбольну секцію, я навіть не вагалася. Я не очікувала і не вимагала від нього результатів. Основним для мене було дати дитині можливість знайти себе, і направити його енергію у заняття спортом, що також дуже позитивно впливало на соціальну адаптацію дитини»
Наталія Тімченко
У момент невдач вона не тисла на дитину, а пояснювала:
«Це спорт. І футбол — це командна гра. Якщо програє команда — це не вина одного гравця. І на цьому не закінчується життя. Сьогодні - програш, а завтра перемога. це твій урок, щоб чогось навчитись, зробити для себе висновки і продовжувати розвиватися. Головне вірити в себе і не здаватися»
З ФСК «Локомотив» Максим провів майже три роки, за цей час команда поріднилась, що також стимулювало дитину сумлінно відвідувати тренування. Безліч поїздок на змагання, виїздні табори, все це закохувало хлопчика у футбол ще більше, проте, прийшов час рухатись далі.
«Ми перейшли у футбольний клуб "Буковина”. Займаємося там зараз», — розповідає Наталія.
Цей крок не був спонтанним. За її словами, він став логічним продовженням довготривалої праці:
«Завдяки старанням та клопіткій роботі тренера та самої дитини, настав час рухатись далі, вище, розвиватися у більшому спорті».
Зміна команди Максиму далась нелегко, хлопчик був змушений вийти за межі злни комфорту, що дається дітям складно, але й тут він не залишився без маминої підтримки. Зігравши стільки часу в "Локомотиві”, вони стали рідними — і діти, і тренера, і батьки. Це вже як окрема сім’я. А тут — новий колектив, нові люди, новий тренер, нове поле. Три рази більше дітей. І все чуже. Це завжди важко навіть для дорослої дитини».
Зміна команди Максиму далась нелегко, хлопчик був змушений вийти за межі злни комфорту, що дається дітям складно, але й тут він не залишився без маминої підтримки. Зігравши стільки часу в "Локомотиві”, вони стали рідними — і діти, і тренера, і батьки. Це вже як окрема сім’я. А тут — новий колектив, нові люди, новий тренер, нове поле. Три рази більше дітей. І все чуже. Це завжди важко навіть для дорослої дитини».
«Максим все рівно залишається другом для своїх колишніх колег. А в новому клубі вже пройшов період адаптації — вони подружилися. Був виїзний турнір, і це дуже допомогло».
«Мене шокувало, що я переходжу в такий масштабний клуб. Коли я побачив таке велике поле, купу дітей — я просто не розумів, що де й як. Перша думка — я б пішов на тренування в свою колишню команду».
«Я дуже радий, що мене взяли в "Буковину”. І з таким досвідом, як зараз, то звісно — це був правильний крок. І я дуже дякую цьому ФСК за нові можливості. Але ще я дякую своїй мамі, що коли мені було важко і я не розумів, як бути, вона завжди зі мною говорила і пояснювала мені».
Також, надзвичайно вражаючою подією для хлопця став матч між Буковиною та Динамо-Київ. Як відданий фанат футболу, Максим знав, що востаннє така гра відбулася в понад 30 років тому, і за всю історію незалежності України не повторювалась. Юних спортсменів Буковини запросили на поле вивести вже дорослих професійних футболістів, що стало для дітей неабиякою мотивацією та натхнення. А цю подію, як розповідає Максим - він не забуде ніколи.
«Завжди бувають невдачі, програні матчі, невдалі тренування. Але це абсолютно нормально. Головне, щоб батьки розуміли своїх дітей, не знецінювали їх емоції й не тиснули. У любові, довірі й розумінні дитина буде йти далі, адже за спиною в неї неабияка підтримка.
Також я дуже хочу подякувати тренеру і - Ярославу Ілащуку, який дав прекрасний старт та привив ще більшу любов до спорту моєму синові. А зараз щиро вдячна тренеру ФК "Буковини" Миколі Григоровичу Головачуку за професійну підготовку і максимальну підтримку!», - з вдячністю підсумовує Наталія.
Також я дуже хочу подякувати тренеру і - Ярославу Ілащуку, який дав прекрасний старт та привив ще більшу любов до спорту моєму синові. А зараз щиро вдячна тренеру ФК "Буковини" Миколі Григоровичу Головачуку за професійну підготовку і максимальну підтримку!», - з вдячністю підсумовує Наталія.
Ольга Приходько спеціально для "Чернівецького променя".
