"- Я виросла в родині українських буковинських митців і моє дитинство було повністю оповите вишивкою і ткацтвом. Напевно, для когось із діток мого віку могло б здаватися, що я живу в музеї, чи такі речі вони могли бачити тільки в музеях. А для мене це була звичайна ситуація і щоденне моє життя. В мене бабуся майстриня народної творчості та ткацтва Вікторія Китайгородська. Вона тче з 13 років, а зараз їй 91. І все встелено килимами, килими на стінах, рушники на стінах, старовинні ікони, давній глиняний місцевий посуд. І так сформувалося моє таке візуальне відчуття краси. А вже розуміння цінності вишивки, наприклад, як частини ідентичності українців це, звичайно, що сформувалось завдяки батькам, завдяки мамі Вірі Китайгородській. Вона впродовж всього свого життя збирала і збирає українську вишивку, і вишиванки, і вишиті рушники".

"- Я йшла до цього усвідомлення теж довго. Ми День вишиванки заснували 20 років тому, але з кожним роком я переосмислюю свято. І досі дізнаюся про українську вишиванку все нові факти. І розумію її все глибше. Річ у тому, що це надзвичайно Глибока і широка тема досліджень. Її можна вимірювати й в географічному масштабі, в ширину, адже кожен етнорегіон України має свої особливості. Кожен населений пункт, навіть в деяких селах кожна вулиця могла мати свою особливу вишивку, і навіть кожна родина колись могла мати сорочки притаманні тільки їй. Ну і в глибину це про те, що для українців вишита сорочка не є лише частиною гардероба чи частиною строю, тобто костюму, як у багатьох інших народах. Для українців вишиванка стала символом в першу чергу боротьби та нескореності, тому що її носили дисиденти в період радянської окупації. І сьогодні вона також символ боротьби за незалежність, і символ любові, і оберіг. Тому що вишиті сорочки замовляючи вишивають для українських захисників, і матері, і кохані дружини з вірою в те, що сорочка стане духовною бронею і захистить від ворожих куль".

"-Треба розуміти, що вишивка й орнаментальне мистецтво є таким же мистецтвом, наприклад, як живопис чи графіка. І чому люди почали малювати? Вони відображали навколишній світ, природу, яка їх оточує, почуття, які вони відчувають, і переживання. Те, що з ними стається, вони теж фіксували, починаючи від наскельних малюнків і завершуючи сучасним, абсолютно модерним, провокативним живописом. Те саме стосується орнаментів. Існує теорія про те, що орнаменти створювалися. абсолютно відповідно до місця географічного проживання людини. Наприклад, якщо люди живуть в горах, там орнаменти більш стрімкі, геометричні, дуже насичені, багатоколірний, рухливі, динамічні. А якщо говорити про більш рівнинні частини, навіть України, то ми можемо спостерігати м'якші кольори, оця пологість і ширина. І це відчутно і в орнаментах, і в крої. Наприклад, гуцульські вишиті сорочки, вони ніколи там, в них немає таких дуже широких рукавів, вони вузькі. А якщо взяти Полтавську вишиту сорочку, то одна з унікальностей, що вишитий рукав жінки, він надзвичайно широкий, на нього йде багато полотна. Тобто, в першу чергу, вишивка і орнамент – це взаємодія людини з довколишнім світом. Це візуалізація і фіксація всього, що відбувається. І щоб довести цю думку, я наведу приклад про сучасні українські мілітарі вишиванки, які виникли якраз під час війни. І це є абсолютно нове і дуже важливе явище для української традиційної культури, тому що досі цих мілітарі вишиванок не було. Яка їхня характеристика? Перше, це тканина зеленого кольору, як військова форма хакі. І друге, це нові орнаменти, на яких вишивають і дрони, і пса патрона, і бавовну, і танки, і гелікоптери, і свої шеврони, і певні логотипи бригад. Ось вам ще один доказ того, що на вишивку в орнамент ми закладаємо і візуалізуємо те, що зараз переживаємо як народ. Важливо зрозуміти, що орнаменти постійно еволюціонують. І те, що сьогодні для нас є новим явищем, наприклад, як мілітарі вишиванка, через 50 чи через 100 років, для наступних поколінь дослідників стане вже музейним історичним артефактом."

"- Буковинська вишивка є на мою думку, однією з найбагатших в Україні. Тому що, по-перше, варто пояснити, що Україна з етнографічної думки поділена на 16 етнорегіонів, хоча ми маємо 24 області й Крим. Етнорегіони більш укрупнені. Наприклад, є Слобожанщина, це величезний етнорегіон, куди належать кілька східних областей, є Наддніпрянщина, є Гуцульщина, є Полісся, Поділля тощо. Вони більше, ніж області, тому що області ж формувалися вже у період радянської окупації за адміністративним технічним поділом і не завжди враховували культурний контекст. Так от, буковинська вишивка є однією з найбагатших, і досить складно говорити про буковинську вишивку як загальне явище, тому що заставнівська вишивка, наприклад, і кіцманська – це дві абсолютно різні ідентичності, їх можна класифікувати окремо. Чи, наприклад, Кельменецька вишивка, і Путильська вишивка, чи Новоселицька вишивка, і Вижницькавишивка. Їх треба розбирати окремо. Бо ж особливість в тому, що народна традиційна культура, вона формується всім народом впродовж тривалого часу. Кіцманська пізня вишивка вона побутувала лише на Буковині і є теж таким дуже репрезентативним явищем. Не тільки вишита сорочка, а повністю весь стрій вишитий бісером, величезними квітами. Він дуже важкий. Ці вишиванки з'явилися пізно, вже аж у XX столітті. Тому що ми були на перетині торгових шляхів, тому тут був і бісер, і лелітки, це такі золоті блискітки, і золоті нитки, чи позолочені вони називалися. І це особливість вишивки нашого регіону, в інших регіонах цього не було. Частково ще могло десь зустрічатись на Гуцульщині, чи десь в сусідніх районах Тернопільської області, але воно теж від нас туди еволюціонувало. Якщо узагальнити, то буковинська вишивка є однією з найбагатших, найрізноманітніших і найяскравіших. Бо полтавська, наприклад, це здебільшого «Білим по білому», і синя вишивка, а інші регіони – це білим по білому, чорно-червона чи синьо-червона. І тільки тут ми можемо спостерігати концентрацію кольорів. Що стосується символів, це складне питання. Бо достеменно досліджених наукових праць про значення символів немає і знань про це не збереглося. Втім, в інтернеті ви можете натрапити на величезну кількість трактувань. Майте на увазі, що це або авторське трактування певного науковця чи етнографа, він собі так з геометричної форми бачить, чи розуміє, чи відчуває. Або це сучасний маркетинговий хід величезної кількості етнобрендів, яким постійно треба вигадувати історії сили, або переконувати в тому, що конкретну вишиту сорочку потрібно купити, і це може бути маркетингова історія. Третя небезпека – це теж сучасна така опція, що ми вам закодуємо в орнаменті ваше ім'я чи слово, можливо, ви бачили, типу «любов». ще щось таке, там успіх. Це років 10 тому теж придумали українські хлопці айтівці. З одного боку, це негативне явище, бо не треба підмінювати поняття. Це ніколи не можна робити. І не назвати те, що виникло 10 років тому, що це споконвіку було. Його не було. І це не етнографія. Цікава думка про те, що багато сучасних українців намагаються взаємодіяти з орнаментами, з темою української вишивки. І от зважаючи на контекст, що це були хлопці, айтівці, програмісти, от вони собі так відчули. Тобто це не є негативним явищем, це показує, що для багатьох українців ця тема важлива, вони якось її інтерпретують, відчувають, але завжди є правдивість даних. Оце важливо, зберігати цю правдивість".

"- Запасайтесь десятиліттями часу. Бо якщо ви починаєте поринати в цей світ, ви не зможете зупинитись і відмовитись. І вам захочеться дізнаватися все більше і більше. І цей шлях – це справжня пригода. І ти не можеш зупинитися тому, що після однієї знахідки, одна знахідка відкриває тобі двері до десяти наступних. І ти розумієш, що існувало ще, ще, ще. І це просто бездонна глибина. Але це фантастична пригода і недаремно витрачений час".