Незважаючи на військовий квиток та статус учасника бойових дій, хлопець не може отримати громадянство України Реклама
Історія казаха, який, попри всі труднощі, вирішив стати частиною українського війська. Втім, на батьківщині в Казахстані за це його вважають найманцем, і чоловікові загрожує в'язниця.
Нині він проходить реабілітацію на Буковині.
Він розповідає про ті моменти війни, за які у 2022 році отримав орден «За мужність», і як його «поховали» медіа двох країн. Як втратив чимало побратимів і за що відчуває провину.
Хлопець згадує, як вперше дізнався про Україну:
"Почався майдан в Україні… вже стається трохи цікаво, що там відбувається насправді."
"Розумів, що пропаганда - штука страшна, бо перші відчуття, які у мене були, коли я їхав в Україну, це було прямо дуже, дуже ужасно."
Приїхавши, він зрозумів, що його побоювання були нав’язані і не відповідали дійсності.
Після початку війни на Донбасі він вирішив стати волонтером, а згодом – добровольцем, щоб захищати Україну. Згодом він офіційно підписав контракт із ЗСУ:
"Приймав безпосередньо участь як волонтер, спочатку, потім участь як вже доброволець… і вже офіційно у 21 році підписав контракт зі Збройними силами України."
Військовий каже, що зустрівся з труднощами на шляху до офіційної служби в українській армії:
"На жаль, іноземцям дуже важко в українській армії, тобі не дають ні банківських карточок, ні водійських посвідчень.
Цей процес є тривалим і вимагає значних зусиль та часу. Тобі потрібно місяця три, ти проходиш різні психотести, наркотести, алкотести, проходиш ці, як називається, детектор брехні, і так далі, потім збираєш різні бумажки, справки, їх 100 штук, ходиш по ВЛК, це все робиш сам, якщо тобі не допомагають, мені слава богу допомагали."
Цей процес є тривалим і вимагає значних зусиль та часу. Тобі потрібно місяця три, ти проходиш різні психотести, наркотести, алкотести, проходиш ці, як називається, детектор брехні, і так далі, потім збираєш різні бумажки, справки, їх 100 штук, ходиш по ВЛК, це все робиш сам, якщо тобі не допомагають, мені слава богу допомагали."
Незважаючи на труднощі, він вдячний за допомогу, яку отримував від працівників харківського РТЦ Київського району:
"Привіт харківському РТЦ Київського району, це мої люди, вони дуже швидко все роблять, допомагають мені вже не перший раз."
Продовження історії військового з позивним "Джаз" — дивіться у програмі "Залізні серця".
