Зараз Анастасія тренує юних спортсменів, і незабаром її вихованці готуються до перших кваліфікаційних змагань
Кінний спорт — шлях, що починається з любові до тварин і дисципліни у сідлі. Анастасія Бережинська, співвласниця кінної стайні у Чернівцях, розповідає про дитинство, проведене серед коней, тренерську справу та виклики, з якими зіштовхується кінна галузь під час війни.
З давніх часів важко уявити український побут без коней. Вони брали участь у битвах, допомагали вирощувати хліб і були незамінними у господарстві. І досі ці величні тварини залишаються для людей друзями, помічниками, а любов до них може перерости в життєве покликання.
Анастасія у дитинстві
«Я почала їздити верхи з 9 років, а у професійний спорт пішла та почала нести більш серйозні фізичні навантаження з 11 років, оскільки тільки у цьому віці наш опорно-руховий апарат стає повністю сформований, що попереджає виникнення травм», — розповідає вона.
Зараз Анастасія тренує юних спортсменів, і незабаром її вихованці готуються до перших кваліфікаційних змагань.
Учениці Анастасії Бережинської
«Я раджу починати з 10–12 років, оскільки в цьому віці дитина чітко розуміє позицію "учень-вчитель”, вміє аналізувати свої навички та сили, здатна нести фізичні навантаження без шкоди для організму».
Окрім спортивної підготовки, Анастасія звертає увагу й на терапевтичну сторону занять із кіньми:
«Комунікація з кіньми — це неймовірний інструмент для становлення здорової психіки дитини. Коні виховують почуття турботи про когось, поваги, взаєморозуміння. Вони здатні відчувати наш спектр емоцій та відповідно на нього реагувати. Особисто мене коні навчили на стрес реагувати холодним розумом та приймати виважені рішення, не поспішати та розуміти важливість "кроку назад” для ще більшого прогресу у майбутньому».
Анастасія Бережинська
Та попри всі переваги, популяризації цього виду спорту перешкоджає низка факторів, зокрема його травматичність.«Кінний спорт в будь-якій літературі зустрічається як один з найнебезпечніших та травматичних видів спорту. Це сувора реальність, яку тренери та батьки мають сприймати адекватно, розуміти усі ризики. Ні тренери, ні власники коней, ні директори конюшень не здатні забезпечити 100% безпеку під час їзди верхи, оскільки ми працюємо з тваринами, які мають власну психологію, думки, страхи та почуття. Ми здатні лиш частково попередити травму — навчити працювати в задоволення обом, навчити правильно групуватись навіть при падінні, навчити реагувати на стресову ситуацію. Тому єдина порада, яку я можу дати — це віднестись з розумінням та довіритись тренеру, який в цій справі професіонал».
Анастасія Бережинська
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну кінна сфера, як і багато інших, переживає не найкращі часи.«Судячи з останніх подій, які відбуваються в місті та в цілому в країні, декілька клубів уже повідомили про своє закриття та розпродаж територій/коней. Це сумно, наш вид спорту й без того не поширений. Але ми тримаємось та продовжуємо розвивати власну справу задля наших учнів та з великої любові до справи, яку ми робимо. Плануємо запровадити іпотерапію, спрямовану на військових та діток, звісно ж на благодійних засадах, але для цього потребуємо фінансування, адже цей процес передбачає залучення кваліфікованих психологів та ще багато аспектів. Але це одна з наших цілей — допомагати».
Анастасія Бережинська
Попри труднощі, інтерес до кінного спорту серед молоді зростає.«Інтерес молоді зростає, оскільки окрім спорту, це спілкування з твариною, це можливість вчитись дбати, любити та поважати ще когось. У століття дистанційної роботи, навчання, величезних обмежень через військовий час, люди сумують за природою, прогулянками, контактами з тваринами, а велика зелена територія, де мешкають коні, активує в дорослих та дітях вироблення гормону щастя. Тож ми всіма руками за популяризацію цього спорту або хобі-зацікавленості. До цього всього хотілось би мати більше людей, які знаються на цій справі, мають кваліфікацію та хист до кінної сфери».
Відвідувачі
Підсумовуючи, Анастасія з теплом згадує дитинство, проведене у симбіозі з кіньми. Вона вважає набутий досвід, емоції та спогади — безцінними, і сьогодні щедро ділиться ними зі своїми учнями, передаючи далі любов, знання й терпіння, які сформували її особистість.
Ольга Приходько спеціально для "Чернівецького променя".
